Борис Кушнірук спростовує недостовірні аргументи антинатівця

Борис Кушнірук
(скорочено, повна версія — тут http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47b759a9aa27c/)
Які ж аргументи на користь цього безапеляційного твердження наводить наш вельмишановний пан? Набір цей не відрізняється новизною і складається з наступних тез:
"У разі вступу до НАТО:
· Росія почне продавати Україні газ за світовими цінами;
· очікувати іноземних інвестицій не потрібно, бо у нас все так погано;
· Росія припинить військово-технічне співробітництво (ВТС) з Україною, що призведе до зупинки наших підприємств;
· Нас змусять купувати дорогу військову техніку країн НАТО і взагалі потрібно буде витрачати 2 відсотка від ВВП на збройні сили, що для нас є непосильним тягарем.
Давайте по черзі.
Останнім часом я написав декілька великих коментарів, присвячених газовій тематиці, і пану Філіндашу потрібно було б порекомендувати їх прочитати (до речі, не тільки мої). Один з висновків полягає у тому, що наші "низькі ціни" на газ – не подарунок Росії, а наслідок заниження транзитних тарифів та корупції вищих державних чиновників країн колишнього Радянського Союзу, і тому перейшовши на європейські принципи їх формування українська держава лише виграє, хоча певні комерційні підприємства дійсно можуть від цього постраждати, отже, потребуватимуть на певний адаптаційний період державної підтримки. Другий стосується того, що тільки перейшовши на ринкові ціни на газ, можна запустити в дію регулюючу та стимулюючу функцію цін: скорочення споживання та енергозбереження. Занижені ціни та тарифи породжують лише корупцію, розкрадання державних коштів та жахливе ресурсне марнотратство. Тому, чим скоріше це буде зроблено, тим швидше ми зліземо з газової залежності і наша економіка почне видужувати та підвищувати свою конкурентоспроможність. 

Пан Філіндаш пише, що у разі вступу до НАТО нам не має сенсу очікувати зростання обсягів іноземних інвестицій бо у нас, знаєте, в країні повний політичний безлад. Це так, у нас дійсно безлад, але, як відомо, безлад не в клозетах, а в головах. От, наприклад, в окремій взятій голові пана соціаліста. Він ніяк не може зрозуміти, що НАТО є об'єднанням демократичних держав, в яких існують сприятливі умови для інвестування. Для того, щоби стати членом цієї поважної організації, потрібно спочатку крок за кроком адаптувати своє законодавство та політичну практику до певних демократичних стандартів. Саме для цього країна, що хоче стати членом НАТО, має укласти угоду про реалізацію плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). При цьому лише чверть питань, передбачених ПДЧ, стосується військових та військово-технічних питань, решта – розробці та впровадженню законодавства, яке має забезпечити професійне, незалежне та не корумповане судочинство, реальне самоврядування регіонів та територіальних громад, захист та сприяння внутрішнім та зовнішнім інвестиціям, реформування соціальної сфери, запобігання корупції серед держслужбовців тощо. До того часу, доки країна не відповідає певним демократичним критеріям, її ніхто не буде запрошувати до членства в НАТО. Отже лише реалізація демократичних та економічних перетворень наближує нас до вступу в НАТО.

Що ж до інвестицій, то країни – члени НАТО ведуть постійну запеклу боротьбу задля створення більш сприятливих умов інвесторам. Тому членство в НАТО само по собі не гарантує стрімкого зростання інвестицій. Для інвесторів членство в НАТО є лише підтвердженням того, що країна дійсно має сталі демократичні інституції і їхнім інвестиціям нічого не загрожує, а це само по собі є важливою передумовою для зростання їх обсягів.

Наступна "страшилка" від пана Філіндаша – це припинення ВТС з Росією у разі вступу України до НАТО. Я не є експертом у галузі військово-технічного співробітництва, тому кожного можу лише відіслати до великої кількості досліджень, які проводились з цього приводу Національним інститутом стратегічних досліджень, Українським центром економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова, іншими експертами та дослідницькими центрами як в Україні, Росії, так і в інших країнах. У всіх цих дослідженнях відображено декілька ключових тез (деякі з них я навожу дослівно чи майже дослівно).

· ВТС України з Росією є дійсно важливою з точки зору нашої промисловості, хоча воно охоплює тільки ті види зброї і спецтехніки, що були розроблені ще в Радянському Союзі. При цьому Росія використовує кооперацію з країнами СНД, зокрема з Україною, як правило, у виробництві продукції, призначеної для низькотехнологічних ринків (там де готові купувати застаріле озброєння, але головне – дешевше);

· 70% готової військової продукції підприємств українського ОПК перебувають у критичній залежності від постачань російських партнерів, хоча за загальноприйнятими стандартами ця залежність не має перевищувати 40%, тобто Україні конче потрібно збільшувати локалізацію виробництва готової продукції на власній території;

· Маючи справу з Росією, завжди варто пам'ятати, що її інтерес до України зумовлено спочатку великою політикою, а вже потім – економічною вигодою. Керівництво РФ та російська політична еліта не розглядають військово-економічні зв'язки з країнами СНД взагалі та з Україною зокрема, як важливий чинник здійснення її політики в галузі національної безпеки, чому яскраво свідчить прагнення РФ до створення замкнених циклів виробництва військової продукції на власній території, що чітко визначено в Концепції національної безпеки РФ, яка була прийнята в грудні 1997 року.

Особливо раджу звернути увагу, що передбачено це ще у 1997 році, коли про вступ до НАТО в Україні майже ніхто не казав. Вже зараз чинним Законом РФ "Про поставки продукції для державних потреб" не допускається придбання чи виготовлення за державним контрактом продукції іноземного виробництва, за винятком тих випадків, коли виробництво аналогічних видів продукції в РФ неможливе або економічно недоцільне. Таким чином у стратегічному плані Росія взяла курс на забезпечення власного виробництва основних видів озброєння та військової техніки, а тому ВТС з Україною у сфері розробки та виробництва продукції оборонного призначення з часом все більше і більше обмежуватиметься;

· На сьогодні Росія має зацікавленість у тих видах української продукції ОПК, яку вона в силу технологічних, фінансових та науково-технічних причин не може виробляти самостійно. До них відноситься деякі види продукції, що пов'язані з літакобудуванням, ракетно–космічною та ракетно-зенітної технікою, суднобудуванням, радіоелектронною галуззю тощо;

· На ринках зброї Росія ставиться до інших країн СНД так само, як і до своїх західних партнерів. Вона може припинити постачання власних комплектуючих до озброєння та військової техніки, якщо дії цих країн на ринках зброї суперечать її політичним і економічним інтересам. Як приклад, можна навести контракт між Україною та Пакистаном щодо поставки 320 танків Т-80УД українського виробництва. Москва у відкриту робила спроби дискредитувати цей контракт, масово розміщуючи у західних ЗМІ інформацію про неспроможність України виконати його. При цьому Росія, з метою перешкоджання його виконанню, на урядовому рівні вирішила відмовити харківським танкобудівельникам у поставках артилерійських систем, електроніки та гармат. До речі слід визнати, що тоді може в перше відбулось реальне єднання політичної еліти України. Були прийняті скориговані дії урядовців, депутатів, Національного банку України, українських науковців та промисловців, що дозволили успішно виконати танковий контракт, якій, на думку багатьох експертів, став справжнім проривом України на світовий ринок озброєння. Він дав українській казні близько 650 млн. дол. США.

· Наближення України до НАТО само по собі не відкриє широких можливостей для розвитку українського ОПК. Проблема полягає не у відсутності сумісності технічних стандартів озброєнь – крім сумісності за параметрами засобів розвідки, управління, зв'язку та логістики, інших обмежень, за великим рахунком, не існує. Головна проблема полягає в тому, що експортна орієнтація багатьох оборонних підприємств на переважно технологічно відсталі зовнішні ринки (постачання та модернізація застарілих озброєнь ще радянської розробки та послуг з їх обслуговування), відсутність вагомих інвестицій у реструктуризацію та модернізацію виробництва призводять до швидкого морального старіння їх виробничих потужностей і зниження конкурентоспроможності в умовах мінливої кон'юнктури світового ринку озброєнь. Водночас, інтеграція до НАТО – це вихід на нові ринки збуту озброєнь країн-членів НАТО та ЄС, доступ до новітніх технологій при спільному виробництві, додаткові можливості модернізувати власні озброєння та диверсифікувати свій військовий арсенал, залучення довгострокових великих інвестицій у ОПК тощо.

· При цьому певна переорієнтація виробництва нашим ОПК зброї за стандартами НАТО абсолютно не означає необхідності розривати багаторічне спільне виробництво вже існуючих або нових зразків зброї з Росією. Незалежно від руху в напрямку членства України в НАТО, український ОПК має розвиватися, шукати нові ринки збуту, створювати нові сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних Сил України. І вступ до НАТО може лише сприятиме цій роботі. Перехід на стандарти НАТО у сфері озброєнь має суттєво розширити можливості і ринки збуту української військової техніки та озброєнь, широкої кооперації з країнами – членами НАТО, які будуть вважати цю спільно вироблену продукцію ОПК, продукцією членів НАТО. Показовими у цьому зв'язку є досить успішні приклади співробітництва України з Грецією (судна на повітряній подушці) або Чеською Республікою (артилерійські системи).

І з усіх цих тез можна зробити простий і очевидний висновок – серйозність можливих втрат від вступу України до НАТО для Росії великою мірою має надуманий характер. Негативні наслідки для України пов'язані не з політичним курсом в напрямку НАТО, а з неготовністю державного апарату прагматично вирішувати системні завдання розвитку ОПК (та економіки в цілому). Україно-російське ВТС має досить потужний потенціал, що найбільшою мірою міг би бути реалізований за умови погодженої євроорієнтованої політики України і Росії, якщо б остання мала бажання бачити Україну у якості рівноправного партнера, а не васала, який повинен підкорятись волі Кремля.

До речі, як приклад російського блюзнірства щодо не бажання співпрацювати з можливим членом НАТО (Україною), можна навести такі факти. Недовіра до НАТО не перешкодила Росії відмовитися від українських двигунів виробництва "Мотор Січ" для установки на вертольоті Ка-226 на користь продукції британської компанії Rolls Roys (тобто компанії країни – члена НАТО). Така недовіра не заважає російським компаніям "Иркут" і "МиГ" кооперуватися з європейським оборонним концерном EADS. Перелік спільних проектів Росії і НАТО можна продовжити. Але найбільш значущим за глибиною кооперації є підписання 13 січня 2003 р. у Москві спільної угоди про участь Росії в системі каталогізації НАТО. Росія, відкрито прагнучи перейти на стандарти НАТО, за оцінками західних, російських та українських експертів, набагато обігнала Україну в масштабах і глибині оборонно-промислової кооперації. На цьому тлі дисонансом лунають докори Росії у бік України стосовно наслідків її вступу до альянсу.

І щодо останньої "страшилки" пана Філандаша з приводу того, що після вступу в НАТО, Україну примусять купувати дорогу військову техніку країн НАТО та прийдеться здійснювати не підйомні витрати на збройні сили.

Добре відомо, що НАТО не вимагає ні скорочення, ні переозброєння наших Збройних Сил, ні обов'язкового введення нових військових стандартів для зброї, ні відмови від військо-технічного співробітництва з Росією. Необхідною умовою є оперативна сумісність із збройними силами країн -членів НАТО, тобто здатність діяти спільно під час проведення операцій, а не вимога мати на озброєнні такі самі гармати такого самого калібру, як і в інших країнах. Прикладом цього можуть бути колишні країни соцтабору, які зараз є членами НАТО. У них досі на озброєнні перебуває техніка та зброя радянського зразка. Загалом, до 40% арсеналів нових членів НАТО з Центральної та Східної Європи складаються з озброєння та виробів радянського та російського виробництва. Існує не більше ніж 15% стратегічних систем, які для держави – члена НАТО бажано закуповувати у західних виробників, решта 85% – це озброєння та військова техніка, що можуть бути закуплені і не в країнах альянсу. Що ж до завеликих витрат на Збройні Сили України, то можна згадати чинний Закон України "Про оборону України", прийнятий ще у грудні далекого 1991 року, що передбачає щорічні витрати на оборону у розмірі 3% від ВВП, але які протягом 16 років незалежності жодного разу не виділялись. Головна проблема не в обтяжливості щорічних витрат на ЗСУ у розмірі 2% від ВВП після вступу до НАТО, а в їх ефективному використанні без банального розкрадання та корупції. Але це те, чому ми маємо навчитись протягом реалізації ПДЧ. І у разі успішної реалізації ПДЧ, ставши країною з демократичними принципами управління, у нас вже не буде питань чи вступаємо ми до НАТО чи ні. Наші головні думки будуть спрямовані на те як, вже рамках об'єднання демократичних держав, забезпечити максимальний добробут і захист наших громадян в умовах глобалізації світу з його досягненнями та проблемами.

Віктор Фьодоровіч, очнітєсь!

Шановний Вікторе Федоровичу,
по-перше, Беніта Ферреро-Вальднер — це не три різні людини (з НАТО, ЄС чи СОТ), а лише одна жінка, яка жодного відношення ні до НАТО, ні до Бухареста не має;
по-друге, він, тобто самміт, поки що (або як кажуть галичани — наразі) не може  "ставитися до українського народу" ніяк, ні з повагою, ні без, оскільки збереться лише 2 квітня (не 1-го!).
по-третє, якщо з вами не зустрівся Схеффер, то Беніта йому також нічого не перекаже…
Згадайте про Люсю, Вікторе Федоровичу! Она поймьот…

НАТО чи не НАТО — аби не працювати

ПОЛІТИЧНА УГОДА
ПРО ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ШОСТОГО СКЛИКАННЯ

                                                    «___»  лютого 2008 року

Ми, депутатські фракції у Верховній Раді України:

фракція Партії регіонів, в особі голови фракції Януковича Віктора Федоровича;

фракція «Блок Юлії Тимошенко», в особі голови фракції Кириленка Івана Григоровича;

фракція Блоку «Наша Україна — Народна Самооборона», в особі голови фракції Кириленка В'ячеслава  Анатолійовича;

фракція Комуністичної партії України, в особі голови фракції Симоненка Петра Миколайовича;

фракція «Блок Литвина», в особі голови фракції Литвина Володимира Михайловича,

усвідомлюючи свою політичну відповідальність за майбутнє України, руйнівний характер політичного протистояння у парламенті, виходячи з інтересів виборців та прагнучи розвивати і зміцнювати Україну, як демократичну, соціальну та правову державу, домовились про наступне:

— будь-які дії парламенту, його органів та посадових осіб, депутатських фракцій у Верховній Раді України здійснювати виключно на підставі, у межах та в спосіб, визначені Конституцією та законами України, Регламентом Верховної Ради України;

— при вирішенні питання про членство України в НАТО виходити із чинного на день підписання цієї Угоди законодавства, зокрема, Закону України про основи національної безпеки України та Постанов Верховної Ради України № 233-IV від 21 листопада 2002 року і № 158-V від 19 вересня 2006 року;

Варіант 1

— взяти до відома, що наявність підпису Голови Верховної Ради України у листі на адресу Генерального секретаря Організації Північноатлантичного договору не відображає консолідованої позиції з цього питання конституційного складу Верховної Ради України шостого скликання;

Варіант 2

— прийняти як узгоджену постанову Верховної Ради України про деякі питання прийняття рішень щодо вступу України до Організації Північноатлантичного договору (НАТО) (реєстр. № 1402-1);

Варіант 3

— розглянути відповідно до вимог Регламенту зареєстровані на день підписання цієї Угоди проекти постанов Верховної Ради України стосовно членства України у Північноатлантичному альянсі;

— змінювати спосіб голосування у Верховній Раді України згідно з  частиною третьою статті 84 Конституції України з питань про призначення на посади за наявності взаємної згоди;

— розпочати 4 березня 2008 року пленарні засідання Верховної Ради України відповідно до календарного плану засідань другої сесії шостого скликання, затвердженого Верховною Радою України 12 лютого 2008 року;

— визнати пріоритетними питаннями порядку денного другої сесії Верховної Ради України шостого скликання:

заслуховування щорічного послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

про Програму діяльності Кабінету Міністрів України;

про проект  закону про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2008 рік;

про проект закону про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»;

про інформацію Національного банку України щодо його діяльності та про стан грошово-кредитної політики у державі;

питання про законопроекти, що передбачені Угодою про створення Коаліції демократичних сил у Верховній Раді України шостого скликання;

питання, пов´язані із завершенням вступу України до СОТ, що є результатом зусиль політичних сил, представлених у парламенті України;

про проект Постанови про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України (щодо діяльності парламентської опозиції);

про інформацію Генеральної прокуратури України щодо практики застосування  частини другої статті 161 Кримінального кодексу України щодо порушення рівноправності громадян залежно від їх політичних чи інших переконань;

про проект закону про внесення змін до Закону України «Про Рахункову палату» (нова редакція);

про проекти законів про внесення змін до деяких законодавчих актів України (стосовно погодинної оплати праці);

внесені на розгляд Верховної Ради України подання про звільнення з відповідних посад та про призначення на посади;

про дострокове припинення повноважень окремих народних депутатів України;

питання законодавчого забезпечення належної організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні;

— погодитись, що зазначений перелік пріоритетних питань не є вичерпним і є невід´ємною частиною питань, які в установленому порядку включаються до порядку денного другої сесії;

— сприяти підготовці та опрацюванню проектів законів про вибори народних депутатів України та про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, які передбачають удосконалення виборчої системи;

— прийняти нову редакцію закону про державні закупівлі, який не передбачає наявність публічно владних повноважень Тендерної палати;

— щоп´ятниці під час проведення пленарних засідань у Верховній Раді України  проводити «Годину запитань до Уряду», з наступним внесенням змін до Регламенту;

— продовжити практику проведення «Днів Уряду у Верховній Раді України» заслухавши на двох наступних «Днях Уряду» інформацію Кабінету Міністрів України  стосовно взаємовідносин України і Російської Федерації у газових питаннях та про антиінфляційні заходи Уряду;

— забезпечити розгляд відповідно до вимог Регламенту усіх питань порядку денного другої сесії;

— кожна з депутатських фракцій у Верховній Раді України шостого скликання займатиме виключно конструктивну позицію у питаннях організації та діяльності парламенту, буде утримуватися від внесення до порядку денного сесії питань, які категорично не сприймаються політичними силами, представленими у парламенті, і провокують політичне протистояння і вправі вимагати всіма законними способами виконання цієї Політичної Угоди іншими її учасниками.

Фракція Партії регіонів                     Янукович В.Ф.


Фракція «Блок Юлії Тимошенко»   Кириленко І.Г.


Фракція Блоку «Наша Україна
Народна Самооборона»                    Кириленко В.А.


Фракція Комуністичної партії України  Симоненко П.М.


Фракція «Блок Литвина»                       Литвин В.М.

Із детальними пропозиціями фракцій можна ознайомитися за цим лінком — http://portal.rada.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=111844&cat_id=37486

Франция против Украины

Олекся Басараб, «24»

 

Франция не поддержит приглашение Украины к Плану действий относительно членства в НАТО (ПДЧ). Об этом в интервью «Главреду» сообщил французский госсекретарь по европейским делам Жан-Пьер Жуйе: «Так же, как и другие наши партнеры, в частности Германия, мы считаем, что это немного преждевременно: нужно дать больше времени, чтобы Украина выполнила свою работу. Спешка не пойдет на пользу». Это заявление шокировало одних и обрадовало других в Киеве. Как стало известно «24», заявление французского чиновника не отбило у руководства страны желания все-таки получить ПДЧ.

Французский политик назвал четыре причины, по которым Париж не поддерживает интеграцию Украины в НАТО. Первая – еще не состоялась техническая дискуссия между Украиной и секретариатом НАТО. Вторая – не все из 26 стран-членов Альянса выступают за Украину в НАТО. Третья – отсутствие консенсуса внутри самой Украины. Четвертая – вступление Украины в НАТО не должно рассматриваться как инструмент для решения проблем, которые существуют у Киева с Россией.

В Киеве, конечно, знали о том, что некоторые страны НАТО выступают против повышения уровня отношений с Альянсом. Однако заявление француза от этого не стало менее сенсационным. Это первая негативная реакция западного чиновника на тему Украины и ПДЧ. В МИД Украины вчера не стали комментировать слова Жуйе, подчеркнув, что его мнение не является официальной позицией Парижа.

Из источников в МИДе «24» стало известно, что Киев продолжает вести переговоры с натовцами. «Если раньше против ПДЧ для Украины выступало шесть европейских стран, то сегодня только две – Франция и Германия», – рассказал украинский дипломат. В штаб-квартире НАТО в Брюсселе «24» сообщили, что внутренняя дискуссия в Альянсе продолжается. Более того, Украину уже поддержали США, Канада, Польша, Румыния, Словакия, Литва и Турция. Вполне возможно, что мы узнаем об окончательной официальной позиции НАТО лишь 2 апреля, когда состоится натовский саммит в Бухаресте.

Украинский эксперт Александр Сушко надеется, что «французов и немцев удастся переубедить». Он также заявил «24», что некоторые аргументы Жуйе не выдерживают критики. Француз, по сути, выдвинул Киеву претензии такого уровня, будто страна собирается через месяц вступить в НАТО. Украина же стремится к лишь подготовительному этапу для членства в Альянсе – ПДЧ. Сушко полагает, что Франция может только замедлить присоединение Украины к ПДЧ. «Но в случае политической стабильности в Украине вопрос решится позитивно если не в апреле, то осенью», – уверен эксперт.

"24"

Кому референдум? Нікому!

Разом із тим, як повідомили у КМІС, ще 37% виступили за те, щоб відкласти такий референдум, поки населення не буде достатньо проінформоване про НАТО.

10% вважають, що референдум слід відкласти на 2-3 роки. І лише 18% респондентів впевнені, що всеукраїнське опитування щодо вступу до НАТО доцільно провести обов'язково вже цього року. У 15% немає конкретної думки з цього питання.

Соцопитування було проведено Київським міжнародним інститутом соціології протягом 8-13 лютого 2008 року. Методом інтерв'ю опитано 2036 респондентів у віці старше 18 років, які проживають у всіх областях України, в Криму і Києві.

Конді просто молодець

У Денвері на стіні Ben Cherrington Hall треба меморіальну дощечку приклепати. І написати "Тут вчилася на докторантських студіях Кондолізза Райс. З любов"ю з Києва." Але дивно, як на неї не вплинула лівацька атмосфера, яка досі часом відчутна в GSIS, правда, все менш і менш.  Але раніше, кажуть, була дуже сильною. Мабуть, у Райс спрацювала захисна реакція на лекції професора Нанди. 🙂

 Райс назвала погрози Росії щодо України неприйнятними

Державний секретар США Кондоліза Райс назвала неприйнятною погрозу Росії націлити ядернi ракети на Україну, якщо Київ вступить у НАТО і розташує на своїй території елементи системи ПРО, яку адмiнiстрацiя Буша планує розгорнути у Схiднiй Європi.

З погрозою такого змiсту виступив учора у Москвi президент Володимир Путiн, незважаючи на те, що серед країн, якi могли б розгорнути елементи системи ПРО дотепер згадувалися лише Польща i Чехiя.

“Такі образливі заяви не сприяють російсько-американським стосункам”, – відповіла Райс на прохання Ричарда Луґара прокоментували цю справу під час слухань сенатського комітету з міжнародних відносин.

Впливовий сенатор-республіканець Луґар вiд себе вказав i на iнший факт тиску Росії на своїх сусідів:

“Росія погрожує Україні та її сусідам ракетами та здійснює тиск шляхом перекриття поставок газу”.

Луґар вважає, що запрошення Президента Путіна на саміт НАТО у Бухаресті може негативно вплинути на процес розширення Альянсу. У відповідь державний секретар США Кондоліза Райс заявила, що риторика, яку останнім часом застосовує Кремль є недопустимою. За її словами, позиція Росії щодо розширення НАТО не вплине на рішення країн-членів Альянсу щодо прийняття нових членів:

“Що стосується НАТО, то ми переконані, що союзники в Альянсі зроблять все, що вважають за потрібне, і Росія не має там права вето. Ми розглянемо позиції різних країн і їхню готовність до членства у НАТО чи інших форм співпраці з НАТО. Ми також завжди чітко заявляли про свою відданість ідеї незалежної та суверенної України та інших країн, які колись були частиною Радянського Союзу, час якого пройшов назавжди. І ми сподіваємось, що Росія це розуміє”.

На запитання сенатора Луґара про те, наскільки готові США підтримати ідею приєднання України та Грузії до Плану дій щодо набуття членства у НАТО, Кондоліза Райс заявила, що США та країни-члени Альянсу можуть ухвалити відповідне рішення лише після детального аналізу позицій та готовності країн до співпраці з НАТО.

http://www.voanews.com/ukrainian/2008-02-13-voa4.cfm

«ШУТОЧКІ» ПО-ПУТІНСЬКИ

Президент України одержав можливість позиціювати себе не як «антиросійського» політика, яким зображувала його офіційна кремлівська пропаганда. Для своїх громадян Віктор Андрійович постав у ролі договороздатної людини, яка може на рівних розмовляти з Путіним і, навіть, про щось домовлятися.  Ющенко також послав сигнала прихильникам Партії регіонів про те, що домовленості з ним набагато важливіші для Москви, ніж її домовленості з Януковичем.

Ну, і немаловажно те, що Ющенко зробив усе, щоб поставити себе попереду Тимошенко на усьому російському напрямі зовнішньої політики, у тому числі, й насамперед, у газовій суперечці. Цю тему підняла Тимошенко, вона її гранично загострила, актуалізувала, але поки що не змогла скористатися для збільшення власного політичного капіталу. Віктор Андрійович немов вирік: «Це моє!». І простягнув руку…

Президент України пішов «назустріч росіянам», і росіяни пішли «назустріч Україні». Але замість одного непрозорого посередника ми одержуємо відразу двох «напівпрозорих», які будуть транспортувати й продавати газ українським кінцевим споживачам. Це зовнішньоекономічна стратегія Газпрому, вони скрізь хочуть так працювати — від Британії до Вірменії. Не скрізь впускають, але Україна «здалася» за ціну газу. За це він майже напевно буде скритикований Тимошенко, коли та вирішить піти в опозицію. Вимога Юлі буде справедливою: якщо Газпром хоче на паях з «Нафтогазом України» транспортувати й продавати газ кінцевому українському споживачу, то чому б йому на паях з Україною не видобувати газ? 50/50!

Характерно, що сам Путін знову не втримався й «підколов» Ющенка фразою про наведення на Україну своїх ракет. У такий спосіб український президент потрапив у компанію до інших жертв «фірмових» путінських кпинів — Буша й Блэра. Але виступ Президента України перед співвітчизниками, що проживають у Росії, показав, що він і з Росією сваритися не хоче, і відмовлятися від вступу України в НАТО не має наміру. Що після жартів по-путінськи виглядає розсудливо.

Дещо з внутрішньої кухні державного інформування про НАТО

Мене, як представника МФВ, а також представників кількох інших громадських організацій запросили взяти участь у цьому засіданні, повідомивши тільки, що під час засідання відбуватиметься презентація соціологічних досліджень щодо поінформованості громадськості з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Під час засіданя виявилося, що порядок денний є занчно ширший, і охоплює зокрема питання інформації про хід підготовки нової державної програми інформування громадськості з питань євротлантичної інтеграції. Суть інформації полягала у тому, що проект нової програми знаходиться на погодженні у Міністерстві фінансів, і після їх візування преокт піде на Кабмін.
На запитання від представників громадських організацій про те, чи передбачається проводити громадське обговорення проекту програми пан А.Мураховський, заступник голови Держкомтелерадіо, який головував на засіданні, відповів, що не потірбна ніяка "говорильня", що всі, хто тут присутній, "не з дерева впали" і можуть користуватися сайтом Держкомтелерадіо в інтернеті, запропонувавши, що якщо у когось є конкретні пропозиції — їх треба надсилати у письмовому вигляді, а не робити обговорення ("говорильню"). Разом з тим С.Лі, голова відділу Держкометеларадіо, зазначила, що пропозиції ГО, які стосуватимуться заходів, не зможуть бути враховані, бо зараз Мінфін уже затвердить перелік заходів, і якісь зміни до них робити вже буде не можна.
На зауваження представників ГО, що для надання пропозицій потрібно мати перед очима текст проекту програми, А.Мураховський сказав, що текст був розміщений на сайті Держкомтелераліо у розілі "Україна — НАТО" ще місяць тому. Я зараз пропоную всім бажаючим завітати на цей розділ — http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/category/system?cat_id=57228 — і спробувати знайти текст проекту програми. Станом на пів шостої вечора 12 лютого його не було. У розділі "Обговорення проектів документів" сайту Держкомтелерадіо розміщено тільки проект прграми з європейської інтегарції та супровідні докмуенти —http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/category/system?cat_id=61787 
Отже, проекту державної програми нема і інформація А.Мураховського про її розміщення на сайті Держкомтедерадіо не відповідає дійсності.
У таких умовах для мене як представника ГО є загадкою, як нам можна пропонувати наші пропозиції до програми (а ми готові були би це зробити).
Дискусія з цього питання мала певний емоційний характер і засвідчила протилежність позицій державних стурктур з одного боку і громадських організацій з іншого. Зрештою, обговорення цього питання порядку денного було перервано головуючим, який зауважив, що нечлени МРГ не можуть дискутувати з цього питання, бо представників ГО запрошували для участі у розгляді іншого питання порядку денного. Що викликало емоційну реакцію представників ГО, деякі з яких покинули засідання, зауваживши, що тоді їх подальша участь не має сенсу.
До речі, для мене був цікавий вислів А.Мураховського про те, що Держкометедрадіо не у захваті від того, що відповідає за викоанння державних програм інформування про євроатлантичну інтеграцію і з радістю віддало би цю функцію МЗС…
Надалі були представлені, власне, результати соціологічного досліження ставлення українського суспільства до проблем і перспектив євроатлантичної інтеграції України, проведеного на замволення Держкомтелерадіо. Дослідження було зроблене у жовтні — грудні 2007 року Центром з інформаційних проблем територій НАНУ з охопленням усіх 24 областей, АР Криму, Києва та Севастополя з репрезантивною вибіркою 3255 респондентів, максимальна похибка 1,5%; цікавість результатів порівняно з багатьма іншими подібними опитуваннями, як на мене, полягає у тому, що вони показують значні різниці по окремих областях (наприклад, суттєва різниця між Харківською і Луганською областями, або між Дніпропетровською і Херсонською). Це у той час, як всі інші подібні опитування показують, що в Україні наявні певні регіональні "блоки" (Схід, Південь, Центр, Захід). Резльтати цікаві, і А.Мураховський обіцяв, що ці результати будуть виставлені на сайті…

До речі, не на сайті Держкомтедерадіо, а на сайті "Україна — НАТО" МЗС України я знайшов результати "Соціологічного дослідження з питань поінформованості населення щодо вступу України до НАТО, виконане на замовлення Держкомтелерадіо України" (формат — презентація MS PowerPoint) — http://www.ukraine-nato.gov.ua/nato/ua/872.htm (унизу сторінки). Але з якихось причин у мене не відкриваються ці файли, що я завантажив звідти. Не знаю, чи це те саме дослідження, чи якесь інше.

Іншим цікавим моментом засіданя було обговорення питання трансляції на Першому національному каналі ТБ телесеріалу "НАТО: свій чи чужий?", виготовленого на замовлення МЗС, Міноборони та Держкомтелерадіо (С.Лі сказала, що "всій країні" відомо, що Держкомтелерадіо виділило на це 500 000 грн.) та за підтримки Міжародного фонду "Відродження". Власне, саме я підняв це питання, користуючись нагодою присутності представника НТКУ. Віце-президент НТКУ І.М.Толстих сказав, що було державне замовлення на виготовлення продукту, але не було державного замовлення на його трансляцію. Позиція НТКУ полягає у тому, що воно має отримвати кошти державного замовлення на трансляцію подібних продуктів, бо фінансова забезпеченість ефірної трансляції НТКУ з держбюджету складє тільки 60%. У мене особисто є сумнів, що кошти Держпрограми мають йти на загальну підтримку НТКУ. А тим більше, кошти донорів, які працюють над розвитком громадських ініціатив.
Представник МЗС повідомила, що МЗС звернулося до голови НТКУ з проханням зробити виключення у цьому випадку, продемонструвавши цей готовий продукт безкоштовно, і ніби вже було отримано згоду голови НТКУ, так що ближчим часом має розпочатися трансляція телесеріалу на Першому національному. Якщо хтось дізнається точний час — повідомте, будь ласка!
Отже, підсумки і пропозиції для всіх зацікавлених ГО:
1) Проект державної програми інформування з питань євроатлантичної інтеграції неопублікований. Я не знаю, чи доручення віце-прем'єр-міністра Г.Немирі щодо опублікування проектів державних програм і проведення громадських обговорень цих проектів стосувалося тільки програми з європейської інтеграції, чи також і євроатлантичної. За логікою, мав би бути другий варіант — у такому разі можна констатувати невиконання доручення віце-прем'єра з боку Держкомтелерадіо. Якщо ж такого доручення не було — треба звернутися до віце-прем'єра з відповідним проханням надати таке доручення якомога швидше.
2) Як тільки буде опубілкований проект Державної програми з євроатлантичної інтеграції, МФВ спробує забезпечити віртуальний майданчик для обговорення та надислання своїх пропозицій ГО на портал "Європейський простір" — відповідний сервіс ми вже майже розробили для Державної програми з європейської інтеграції, його запуск трохи відтерміновувався у зв'язку з хворобою адміністраторів порталу, але ближчими днями вже все буде працювати.
3) Потрібно прослідкувати за виконанням обіцянки трансляції телесеріалу "НАТО: свій чи чужий" на Першому національному. Зокрема, аби це не був нічний час, як з "1+1".
4) Потрібно вимагати звіт за виконання попередньої Державної програми і зокрема за використання коштів в рамках цієї програми. Це, до речі, теж може бути предметом доручення віце-прем'єра. Бо жодної інформації про використання цих бюджетних грошей не опубліковано. На відміну від, наприклад, Міжнародного фонду "Відродження" — зі звітами за всі проекти, підтримані у рамках Європейської програми МФВ, можна ознайомитися за лінком http://www.irf.kiev.ua/ua/programs/eui/eu/app_proj/ — там у файлі http://www.irf.kiev.ua/files/ukr/programs_eui_eu_app_proj_1246_ua_EP.pdf є перелік усіх проектів, підтриманих нами у 2006 році, у т.ч. проект виготовлення телесеріалу "НАТО: свій чи чужий"; незабаром на сайті з'явиться повна інформація про усі проекти, підтримані нами у 2007 році.
Дмитро Шульга
LL.M. Eur. Integration
Старший менеджер Європейської програми
Міжнародний фонд "Відродження"
04053 м.Київ, вул. Артема, 46 (листування),
Бехтерєвський пров., 13 — А (офіс)
тел.: (044) 461 95 00
факс: (044) 486 01 66
e-mail: shulga@irf.kiev.ua
www.irf.kiev.ua

Цікаво — а хтось робив дослідження, скільки українців знає, що таке НАТО?

 звісно, "за" НАТO народу не так уже й багато, але, думається, реальних "проти" теж багато не набереться. Відсоткам 60-ти , радше, все то до фіраночки, рокетуючі ціни вже давно всю політику з голови витіснили …. 

 

Соцдослідження: Близько 60 % українців проти вступу країни до НАТО

Більше половини населення України виступає проти вступу країни до НАТО, свідчать результати опитування громадської думки, проведеного компанією ФОМ-Україна. Відповідаючи на запитання про те, якби на референдум було винесено питання чи “Згодні ви з тим, щоб Україна стала членом Організації Північноатлантичного договору”, 59,9% респондентів відповіли, що не згодні, 16,9% — згодні, 8,4% опитаних відмовилися б брати участь у референдумі, 14,9% — важко відповісти.Крім того, 57,8% схвалюють проведення в Україні референдуму про вступ до НАТО, 28% — не схвалюють, 14,2% — важко відповісти.56,2% опитаних не схвалюють звернення керівництва України до Генерального секретаря НАТО з проханням про приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО під час саміту НАТО в Бухаресті. 24,6% — схвалюють, 19,3% — важко відповісти. За матерiалами Українські Новини

http://ua.korrespondent.net/ukraine/372369