Володимир Горбач: ”Поведінка Партії регіонів пояснюється, насамперед, партійними міркуваннями”

Що думаєте про дискусію довкола листа керівництва України до генсека НАТО з наміром приєднатися до Плану дій з набуття членства в Альянсі?

— Цим листом президент Віктор Ющенко підкреслив незмінність курсу держави на євроатлантичну інтеграцію. Нині він намагається використати момент: глава держави нарешті може впливати на уряд і парламент. І вдало цим користується.

Щодо звинувачень опозиції на адресу голови Верховної Ради Арсенія Яценюка — мовляв, він не мав ставити під листом підпис — це політичні спекуляції. В усіх ”зовнішньополітичних” офіційних документах України прописано, що кінцевою метою є членство в НАТО. Поведінка ж Партії регіонів пояснюється, насамперед, партійними міркуваннями. Таким чином вони мобілізують своїх прихильників.

Як розцінюєте заклики щодо обов’язкового проведення референдуму щодо вступу до НАТО?

— Опозиція намагається використати протиріччя у внутрішній політиці для блокування процесу інтеграції України в НАТО. Референдум поки що взагалі не на часі. Україні ще навіть не дали перспективи членства, всередині суспільства не було проведено нормальної дискусії, а деякі політичні сили вже прагнуть  заблокувати нам туди дорогу.

Яким є нинішній рівень поінформованості українських громадян щодо НАТО?

— У жодній країні він не може бути високим, і Україна не виняток. Бо сфера безпеки й оборони є специфічною, пересічну людину вона не цікавить. Тому українці плутаються в цьому. Часто НАТО асоціюється в нас виключно з військовою діяльністю США. А про те, що Альянс, навпаки, не підтримав вторгнення американців до Іраку, майже ніхто не знає. Щодо НАТО існує така собі війна стереотипів, яку підбурюють різні політичні сили. Поки що кожна зі сторін лишається при своїй думці.

Втім, коли після приєднання України до Плану дій з набуття членства в НАТО у країні стануться позитивні зміни, суспільство подивиться на все по-новому.

Наскільки реальним є це приєднання на квітневому саміті НАТО в Бухаресті?

— США мають підтримати прохання України. Це вигідно президентові Джорджу Бушу. Він піде з посади восени, і своє президентство прагне закінчити якимось успішним зовнішньополітичним кроком. Ситуація з Іраком, Афганістаном, відносини з Росією таким не є.

Також Україну ймовірно підтримають країни Центрально-Східної Європи та Балкан. Обережними можуть бути старі члени НАТО. Проти — Бельгія та Іспанія (насьогодні вже не настільки проти - В.Г.). Багато залежатиме від позиції Німеччини. Але шанси України великі.

Утім, навіть у разі приєднання України до Плану дій з набуття членства нічого переломного не станеться. Розпочнеться щоденна чорнова нелегка праця. Ми вже понад 3 роки перебуваємо в форматі інтенсифікованого діалогу з НАТО — до речі, жодна країна не вела його так довго. Реалізація Плану дій з набуття членства може розтягтися років на 5–7, а повна інтеграція — на всі десять.

Яких сюрпризів варто чекати від Росії?

— Росія давно все передбачила, тому швидко згортає військово-технічне співробітництво з Україною. Російське керівництво впевнене в тому, що Україна рано чи пізно стане-таки членом НАТО, і вже ніколи не повернеться до Росії.

Гострі ж заяви з боку російського МЗС та їхніх політиків щодо цього розраховані швидше на реакцію всередині самої Росії, на формування громадської думки. Мовляв, влада гідно відстоює національні інтереси держави. До певної міри це й сигнал НАТО, щоб не поспішали з інтеграцією до себе України. Ну й натяк нам.