«Лучше иметь Россию в качестве врага, чем в качестве шефа»

украиский военный эксперт Валентин Бадрак Фото: украинский военный эксперт Валентин Бадрак

 

Он сам признает, что является этническим русским, а русский язык считает родным. Тем не менее, Бадрак поддерживает украинизацию и движение в НАТО, видя в этом путь спасения нынешней государственности Украины. Такие настроения, к слову, весьма распространены среди киевлян, хотя столица Украины до сих пор остается русскоязычным городом.

Возможно, причиной является то, что Россия до сих пор не может предложить украинцам привлекательный проект или миф в ответ на посылы сытой и спокойной жизни Украины после вступления в Евросоюз.

 

— После конфликта на Кавказе украинские политики все чаще говорят о том, что Киеву не удастся добиться вывода российского Черноморского флота из Крыма к 2017 году. Это действительно проблема для Украины?

— Действительно, проблема такая существует. Признаков того, что Россия ведет внятную политику в этом вопросе, нет. Самое страшное, что сегодня для России нет альтернативных версий для этой базы. Поэтому и меняется позиция Москвы – то база будет строиться в Новороссийске, то в Абхазии. Это все свидетельствует, что четкой позиции у России нет. Москва, как и в ряде других проектов, затягивает время. Это ей выгодно, время играет на Россию. А власть Украины демонстрирует неспособность создавать сектор безопасности, украинская политика в Крыму отсутствует. В этих условиях Россия имеет хорошую площадку для ведения подготовительной работы к тому, чтобы максимально влиять на позицию Киева.

— Почему на Украине вариант продления базирования Черноморского флота рассматривается как неприемлемый?

— Я бы выдвинул такую контридею. Пусть Россия «благословит» вхождение Украины в НАТО, и при таких условиях Украина могла бы разговаривать о пролонгации договора по флоту.

— Опросы общественного мнения показывают, что украинцы готовы поступиться частью суверенитета страны в обмен, например, на дешевый российский газ. Зачем вам НАТО, если можно получать дешевый газ?

— Я обращу внимание на самое главное – на вопрос цивилизационного выбора. Почему мы хотим, чтобы мы, украинцы, были европейцами? Очень верно подмечено, что Украина стоит одной ногой в Европе, а другой – в Азии. Украина стоит на цивилизационном, культурном разломе. Поэтому так много есть сторонников пророссийской политики и желающих идти за Россией. В этом нет ничего страшного, это люди, которые даже не идентифицируют себя с украинцами. Но есть другая часть, которая идентифицирует себя как украинцев, как часть европейского сообщества.

Европа всегда руководствовалась законами, а Россия всегда руководствовалась царскими указами. Европа для второй части украинцев – это приверженность к законам. Для них Россия – это азиатский путь. Я не говорю, что он плохой, но он малоприемлемый.

— Разве без НАТО Украина не может стать европейской страной?

— Боюсь, что без НАТО Украине сложно стать Европой. У Украины очень ограниченный маневр в плане своей технологической, экономической мощи и, особенно, вследствие того, что Украина оказалась на географическом перекрестке, который определяет, быть или не быть России империей.

Россия империей стать хочет. Россия желает иметь Украину не как партнера, а как вассальное государство или территорию. В этом мы видим главную проблему. Российская риторика – это то, что в 2008 году больше всего напрягает людей, даже сторонников прагматичного подхода.

— Тем не менее, последние президентские выборы на Украине показали, что среди населения – половина, по вашему определению, сторонников «азиатского выбора». А в Крыму вообще большинство населения против вывода флота. Что с ними делать будете?

— Я не знаю, можно ли говорить «большинство» людей. Но то, что очень многие люди являются сторонниками присоединения Крыма к России – это факт. И это – следствие вот той бездарной политики Киева.

— В Крыму большинство – этнические русские, их желание естественно, причем здесь бездарная политика?

— Дело не в том, являются ли они этническими русскими. Я тоже этнический русский, и мой язык родной – русский. Дело в самоидентификации. Я себя идентифицирую с украинцем. Для меня лучше иметь Россию в качестве врага, чем в качестве шефского государства. Вот в чем разница.

А для значительной части людей переход из состояния украинца в состояние россиянина не является болезненным. И это – следствие историческое, а также следствие отсутствия проукраинской политики в Крыму. Что я подразумеваю под проукраинской политикой? Выравнивание ситуации по флоту: если Лужков заявил про строительство 150 квартир в год, то украинская сторона должна давать 250, 1000 квартир. Если там есть филиалы российских вузов, то там должны быть филиалы украинских вузов, должен быть упрощенный подход к поступлению, льготы и так далее.

— В Киеве с недавних пор из уст ряда экспертов звучит тезис о возможности создания альтернативы НАТО, куда бы вошли ключевые игроки Европейского Союза и Россия, а также Украина. Это реально?

— Я не очень в это верю, потому что Россия – это азиатская страна. И деятельность Путина как прообраза царя, и работа политтехнологов в этом направлении уже дали результат, что Сталин в глазах обычного россиянина стал российским героем номер один.

— Роман Шухевич в числе первых героев Украины – это тоже не очень хорошо, как считаете?

— Я здесь не сторонник такого сравнения. Потому что речь идет, прежде всего, о вопросах государственности, а не о вопросах какого-то национального самоопределения. Это несколько разное. А вообще, сейчас главное – сохранение государственности. И если мы ее хотим сохранить, то должны идти таким путем.

— Почему бы Украину не превратить в другой проект – ввести второй государственный язык, сделать ее более комфортной, чем Россия, и уже русские будут ехать в Киев из Москвы?

— Этого делать нельзя, это приведет к формальному поглощению Украины. И так сейчас в Украине доминируют российские СМИ, российские книги, российская культура. Мне это говорить тяжело, потому что я сам пишу книги на русском языке. Но при этом, как человек, который смотрит отстраненно, я должен констатировать, что если мы хотим сохранить государственность, то мы должны некоторые вещи делать именно так. Это если мы хотим сохранить государственность. Хотя, возможно, кому-то другому все равно, жить ли в образовании под названием Россия, Украина или вообще уехать в США. Я говорю не с точки зрения отдельного индивидуума, а с точки зрения государственности Украины. Я бы с удовольствием ратовал за введение русского языка, но если мы хотим, чтобы Украина была отдельным государством, мы должны сохранить языковое отличие, мы должны строить свой сектор национальности, свой ракетный щит. Если мы этого не хотим, то мы должны это признать и двигаться в фарватере России.

Беседовал Сергей Терентьев

Джерело

Швеція та Фінляндія — майже на порозі НАТО

Аурімас ДУНАУСКАС, Geopolitika, Литва, 20 листопада 2008
http://www.geopolitika.lt/img/logo.gif
У Фінляндії вже неодноразово обговорювалася можливість приєднатися до Альянсу. У відповідь звучала жорстка критика з боку громадян країни й опозиційних партій, що було відображенням глибоких традицій нейтралітету та свідченням внутрішніх розбіжностей у військових питаннях. Проте політики, занепокоєні безпекою країни, до традицій неучасті у військових союзах ставляться прагматично, адже Фінляндія має 1200 кілометрів кордону з Росією і пройшла через Зимову радянсько-фінську війну 1939—1940 років.

Наприкінці 2006 року політики Швеції та Фінляндії ухвалили рішення приєднатися до сил швидкого реагування НАТО. Та, передбачаючи гостру реакцію громадськості, оголосили про це рішення лише в березні 2007 року після того, як у Фінляндії пройшли парламентські вибори.

Такі політичні віражі — вияв складності, подвійності ситуації, коли принципи демократичного суспільства намагаються сумістити з імперативами оборони. «Просування» оборонної стратегії у Північних країнах пов’язане з географічною близькістю до Росії, що має потужний військовий арсенал, а також із загостренням проблеми контролю природних ресурсів у арктичному регіоні.

Росію побоюються, та вголос про це намагаються не говорити. Прорив грубої військової сили під час російсько-грузинського конфлікту наочно показав, на що здатна Росія, конкретизував абстрактний страх перед нею. Північні країни за прикладом Балтійських країн замислюються, чи не повториться той самий сценарій, що й перед Другою світовою війною. В такому контексті членство у НАТО — вже не ризикована тема, яка могла б коштувати голосів виборців.

Камінь спотикання у відносинах Фінляндії з Росією — порушення повітряного простору. 2007 року в Хельсінкі навіть проводилися спеціальні консультації, на яких обговорювалися заходи щодо запобігання подібних інцидентів у майбутньому. А нещодавно міністр оборони Фінляндії Ю. Хякямієс заявив, що Росія — це «виклик для Фінляндії, пов’язаний передусім із зростанням перевезень нафти у Балтійському морі, з будівництвом там газопроводу».

У відносинах Швеції з Росією також «замішані» енергоресурси. Шведи остерігаються, що газопровід, який збираються прокласти дном Балтійського моря Росія й Німеччина, змінить енергетичну рівновагу, усталену між країнами сусіднього регіону. Крім того, є побоювання, що прокладка газопроводу супроводжуватиметься встановленням засобів електронної розвідки. Та консервативний уряд Швеції врізує оборонний бюджет, ослабляючи безпеку країни. Міністр оборони М. Оденберг, який виступав проти цього, у вересні 2007 року подав у відставку, а уряд продовжує колишню лінію. Але хай там як, Швеція не зацікавлена у зміцненні Росії на Балтійському морі.

Російсько-грузинська війна різко скоротила кількість оптимістів у Північному регіоні, які вважають, що з закінченням холодної війни зникла загроза воєнних конфліктів. Якщо все ж зважати на таку загрозу, то Швеції та Фінляндії для свого захисту простіше обрати членство в НАТО. Щоправда, головною перешкодою, як і раніше, лишаються настрої в громадянському суспільстві. Чи захочуть скандинави, які пишаються своїми традиціями нейтралітету, повернутися до логіки часів холодної війни? Відповідь на це запитання залежатиме і від того, як поведеться Росія у Північному регіоні.

Джерело

Обама як «вікно можливостей» для України

«Сьогоднішні зміни в США мають призвести до покращення трансатлантичних відносин, тобто відносин між ЄС та США, і обумовити справжній «трансатлантичний ренесанс». Це не той трансатлантизм, який формувався в 50-х роках минулого століття в умовах Холодної війни. Новий трансатлантизм зменшить напругу по лінії «Нова – Стара Європа», — зазначив у своєму виступі Олександр Сушко, заступник директора ЦМКЗПУ.

На думку експерта, це відкриває певне «вікно можливостей» для України. Нарощування кризових явищ у відносинах між США та ЄС завжди позначається негативно на зовнішньополітичних позиціях України. Натомість мінімізація та усунення таких явищ у цих відносинах витворять для України комфортніші умови для конструктивного діалогу з НАТО щодо отримання ПДЧ.

Олександр Сушко також звернув увагу на те, що хоч республіканці в своїх деклараціях чіткіше та послідовніше обстоюють ідею інтеграції України в євроатлантичні структури, проте саме демократи мають кращий «стартовий авторитет» для підтримки базових векторів зовнішньої політики України.

«Але без вирішення внутрішньополітичних проблем Україні не вийти на якісь позитиви у відносинах із основними геополітичними гравцями», — зауважив Олексій Гарань, професор політології НаУКМА. Експерти зійшлися в думці, що на сучасному етапі зовнішня політика перетворилася на інструмент внутрішньополітичної, міжпартійної боротьби, що апріорі є неприпустимим. «Міжнародна діяльність це не поле, де політики мають право грати між собою», — підкреслив Олександр Сушко.

Політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач вважає, що після президентських виборів у США оновлене стратегічне партнерство з цією країною має залишатися пріоритетним для України. На це є дві генеральні причини: по-перше, ЄС не спроможний стримувати прагнення Росії контролювати у власних інтересах пострадянський простір, по-друге, світова економічна криза засвідчила, що світ наразі є американоцентричним та в найближчому майбутньому таким залишатиметься.

Також Володимир Горбач привернув увагу до важливості енергетичного співробітництва між Україною та Адміністрацією Барака Обами. Новий американський президент задекларував свій на курс на освоєння альтернативних джерел енергії, що має складати особливий інтерес для України, зацікавленої у диверсифікації джерел енергопостачання.

Експерти, учасники круглого столу, також зійшлися на думці, що ЄС та Росії буде не просто вести переговори в рамках чергового Саміту Росія-ЄС, який має відбутися в Ніцці 14 листопада. Олександр Сушко вважає, що відносини між цими суб’єктами сучасної геополітики перейдуть у формат real politics. Такі геополітичні зсуви не є сприятливими для України. Цей формат відносин передбачатиме «торг» конкретними геостратегічними інтересами — й Україна може стати об’єктом такого торгу.

Сергій Толстов, директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень, стверджує, що Україна повинна виробляти власні позиції щодо ключових питань міжнародних відносин і повинна відігравати певну роль у європейській системі.

У цілому, на основі експертних оцінок поточної геополітичної ситуації в світі в контексті національних стратегічних інтересів України варто зробити два ключових висновки. По-перше, світова економічна криза та російсько-грузинська війна змінили не геополітичну архітектоніку, а лише «геополітичний інтер’єр», тобто вони унаочнили ті реалії сучасної політики, які вже були наявними. По-друге, майбутнє зовнішньої політики України в коротко- та середньостроковій перспективі залежатиме від того, наскільки швидко буде нейтралізовано політичну кризу, сформовано «повноформатну легітимну виконавчу гілку влади» та дієздатний парламент. Тільки за таких умов можна буде сподіватися на результативний розгляд питання надання ПДЧ Україні на ювілейному 60-му Саміті НАТО у квітні 2009 року.

ПіК України

Бжезинський & «пустота» (або Росія як порожнеча)

Порятунок для Росії — в децентралізації та співпраці з іншими країнами! Україну ж, для того, щоб стати членом НАТО, потрібно, щоб цього захотіли її громадяни, — переконує відомий політолог Збігнєв Бжезінський в інтерв‘ю російській «Комсомольской правде».

Знаменитий американський політик знову пророкує крах їхній країні.

Його називали найкращим ворогом СРСР. Уродженець Варшави політолог Збігнєв Бжезінський — один із найвпливовіших представників політичної еліти США. Славиться своїм &небезпечним розумом, вмінням безпомилково визначати больові точки противника, почуттям власної вищості, яке зберігається на льоду іронії, суто польським шармом та польською підозрілістю до всього російського. Будучи радником президента США Джеймса Картера у 1977-1981 роках, активно підтримував афганських моджахедів , які воювали з радянськими солдатами. Тепер він — радник кандидата у президенти Обами з питань зовнішньої політики. Мені вдалося зустрітися з цим героєм «холодної війни» у його вашингтонському офісі, у Центрі стратегічних та міжнародних досліджень.

З: Цікаво зустрітися із найвідомішим із наших ворогів. Особливо, якщо ворог розумний, — зауважила я пану Бжезінському, коли ми потисли одне одному руки. &

В: Це правильно. Однак погана ідея — збільшувати кількість ворогів, що, наприклад, любить робити ваш прем'єр-міністр &Путін.

З: Пане Бжезінський, ваша неприязнь до росіян зумовлена вашими польськими генами?

В: Я не відчуваю неприязні до росіян. Серед росіян багато прекрасних людей.

Я був у захваті від чудової журналістки Анни Політковської. У неї був дивовижний дар співчуття до «не своїх», до чужих. Я глибоко поважав Солженіцина, хоча останніми роками він почав схилятися до націоналізму.

З: Від кого я чую про націоналізм? Від поляка? По-моєму, у світі є тільки дві крові, які не &можна розбавити, — польська та єврейська. &

В: Ваше зауваження говорить мені про Вас більше, ніж Ви самі хотіли сказати, — насмішкувато кинув мені пан Бжезінський.

З: У 1997 році у Вашій книзі «Велика шахівниця» ви назвали Росію «чорною дірою» та заявили, що для Росії вже не йдеться про якийсь геополітичний вибір, ідеться про виживання. Ви змінили свою &точку зору?

В: Я описував реальність, яка існувала на той час. Розпад СРСР створив геополітичний вакуум (якщо вам не подобається слово «діра»), простір, який був нездатний підтримувати своє існування між Китаєм та Європою. Ситуація з того часу покращилася, Росія відновила свою економіку та політичну стабільність. Але фундаментальний висновок, який я зробив тоді, правильний і зараз: Росія не може досягти успіхів щодо свого майбутнього та процвітання своїх громадян без тяжіння до більш близьких стосунків з Європою. Якщо вона цього не зробить, вона перетвориться на порожній простір. Демографічна криза вкрай серйозна, ваші люди старіють. Поряд іде драматичне зростання Китаю. Але ви не зможете рухатися до Європи, поки думаєте про себе як про імперію. Я маю на увазі слова Медвєдєва про зону російських привілейованих інтересів.

З: Ви вважаєте, що ми не маємо на це права? Але США також мають свою привілейовану зону.

В: Це не так. Ми змирилися з існуванням комуністичної Куби, ми не заперечуємо, коли ваші кораблі та літаки прибувають до Венесуели. Однак вам не подобаються наші кораблі у Чорному морі. Ви маєте звільнитися від вашої ментальності. У ХХІ столітті немає привілейованих зон.

З: У своїй книзі Ви пропонували розділити Росію на три частини: європейську, сибірську та далекосхідну…

В: Ви перекручуєте мої слова. Я казав про інше. Росія не зможе розвиватися через виняткову централізацію — всі рішення приймаються у Москві. У результаті цього інші частини країни розвиваються повільно. Я казав про те, що якби у Росії склалася співдружність російських же республік із центрами на Далекому Сході, у Сибіру та Москві, всі регіони опинилися б у значно більш вигідних позиціях та змогли б активно співпрацювати зі своїми сусідами. Наприклад, Далекий Схід у новій децентралізованій Росії зміг би налагодити більш серйозні зв'язки із багатими Китаєм та Японією. Західна Росія могла б скооперуватися зі Скандинавськими країнами. Якби США були централізованою країною, як Росія, у нас ніколи б не було Каліфорнії та Нью-Йорка. Столична бюрократична еліта любить паразитувати на провінційних регіонах. Погляньте, що діється на вашому Далекому Сході!

З: Я сама родом із Далекого Сходу, із Хабаровська. 

В: Я знаю Хабаровськ. Погляньте на російські та китайські міста по обидва боки річки. Який різний рівень життя! У вас є мільярдери у Москві, які розміщують свої гроші у Лондоні, на Кіпрі, на Кайманових островах. Вони не вкладають їх у розвиток Владивостока та Хабаровська. І що там відбувається? Люди виїжджають або помирають. На жаль, у вас є тенденція розглядати будь-які критичні зауваження як ворожі. Вам слід позбутися цього комплексу.

З: Ви вважаєте, що рано чи пізно Далекий Схід дістанеться китайцям?

В: Якщо простір порожній, запитайте себе, як довго він буде залишатися порожнім? Подивіться на карту й порівняйте за розмірами російську та неросійську Азію. Російська частина так само велика, як й інша частина Азії. І скільки народу її населяє? Усього 35 мільйонів людей проти 3,5 — 4 мільярдів з іншого боку. Там потужний Китай із містами та дорогами, як в Америці. Там підіймаються Індія, що розвивається, багатообіцяючий Іран. Якщо Росія зможе залучити на свій Далекий Схід та в Сибір інвестиції та людей, спрямувати туди імміграційні потоки, що ж, тоді у вас є майбутнє. У вас талановиті люди, сильне почуття національної ідентичності, але ваші старі імперські схеми ізолюють вас і створюють ситуацію, коли всі ваші сусіди не люблять Росію та бояться її.

З: Що ви думаєте про провокаційну політику щодо Росії США і НАТО? Я маю на увазі спробу експансії НАТО в Україну, половина населення якої орієнтована на Росію, а також розміщення систем ПРО у Чехії та Польщі.

В: Половина населення України розмовляє російською, але це не означає, що вони вважають себе росіянами. 85% мешканців України підтримують ідею її державності. Якщо говорити про НАТО: навіть проросійський Янукович сім років тому висував ідею про вступ до блоку. Але ви маєте рацію щодо того, що більшість населення там не вітають ідею вступу до НАТО. І це одна з причин, чому їх туди не запросять. Є різниця між Україною та прибалтійськими країнами. Чому вони в НАТО? Тому що відчайдушно цього хотіли. У цих країн гірка історична пам'ять про радянську окупацію. НАТО дає їм відчуття захищеності. Якщо Україна змінить свою думку, ми її приймемо. НАТО не спрямоване зараз проти Росії. Стосовно протиракетного щита, я критично ставлюся до цієї ідеї як передчасної. Але я також маю сказати, що система настільки обмежена, що ніяк не може завадити російському ядерному удару, якщо він буде. Але що ви заявили полякам і чехам? Якщо розмістите в себе ракети, ми націлимо на вас наш ядерний арсенал. У результаті ті негайно погодилися розмістити у себе ПРО. Ваша погана тактика повернула громадську думку в цих країнах проти росіян.

З: Поговорімо про вибори. Яким буде світ після Буша і що зміниться у зовнішній політиці США, особливо щодо Росії?

В: Мені приємно, що ви цікавитеся нашими виборами (з іронією). Велика відмінність американських виборів від російських у тому, що ми все ще не знаємо, хто ж буде переможцем. Якщо говорити про майбутню зовнішню політику США, я не думаю, що між Обамою та Маккейном є суттєва різниця. Вони обоє хочуть стабільних відносин із Росією. Хоча якщо говорити про російсько-грузинський конфлікт, Маккейн зайшов надто далеко у своїх коментарях, Обама був більш обережним. &

З: Ви є його радником?

В: Я його підтримую, але не приєднався до його команди. Я хотів бути вільним від дисципліни його передвиборної кампанії, щоб говорити те, що іноді йде урозріз із його поглядами, наприклад, у питанні про Афганістан.

З: Колись Ви назвали Америку єдиною супердержавою. Ви не думаєте, що світ рухається до багатополярності?

В: Так, дещо змінилося. Але я думаю, що бути єдиною супердержавою не означає диктувати світу свою волю. Саме так діє Буш — як диктатор. І ми заплатили за це свою ціну в Іраку та, можливо, ще заплатимо в Афганістані. І фінансово ми більше не домінуємо. Але не треба зловтішатися, тому що факти такі: ми абсолютний центр глобальної стабільності. Якщо у нас все добре, світ буде стабільним. І навпаки. Подивіться, наприклад, що твориться з вашим ринком. &

З: Тепер Ви говорите зі зловтіхою!

В: Я просто нагадую вам реальність! Ми відновимо нашу фінансову систему, і Америка знову буде центром.

У майбутньому складеться більш рівний баланс сил, і ми отримаємо багатополярний світ. Але зараз говорити про те, що якась держава може замінити США як фінансовий і політичний стабілізатор, абсолютно нереалістично. Таких просто немає. У Європи немає політичної волі, у вас вона є, але немає економічних та фінансових можливостей. Китайці не хочуть прославитися надто швидко. Вони обережні й терпеливі. І ситуація така, що у найближчі 10 — 25 років США залишаться ключовим гравцем глобальної стабільності чи будуть принциповою проблемою у загальному хаосі.

ІЗ ДОСЬЄ «КП»

Усе життя — боротьба з Москвою

Збігнєв Казімєж Бжезінський народився у 1928 році у Варшаві. Друга світова війна застала його у Канаді, де його батько працював дипломатом. У Польщу Збігнєв повертатися не побажав і у 50-ті роки перебрався до США. Всю свою кар'єру він присвятив вивченню СРСР, вважаючи його «абсолютним злом» та неминучим геополітичним противником Заходу.

Бжезінський очолював Інститут з питань комунізму при Колумбійському університеті у Нью-Йорку, був автором глобальної американської стратегії антикомунізму, працював в американському держдепартаменті. Піку популярності досягнув наприкінці 70-х років, ставши помічником президента Картера з питань національної безпеки. Він доклав руку до втягування Радянського Союзу у війну в Афганістані, а після розпаду СРСР створив концепцію розширення НАТО на Схід та виступав на підтримку чеченських сепаратистів. Книжка Бжезінського «Велика шахівниця», яка вийшла наприкінці 90-х, по суті, стала програмою з остаточного розпаду Росії.

Оригiнал статтi: http://kp.ru/daily/24190.4/397290/
Посилання на inoZMI: http://inozmi.glavred.info/articles/331.html