Хто стане новим Генсеком НАТО?

В даний час імена кандидатів на цей пост офіційно не називаються, але європейські і чеські ЗМІ називають основних фаворитів – главу польського МЗС Радослава Сікорського, чеського віце-прем'єра з європейських питань Сашу Вондру, данського прем'єр-міністра Андерса Расмуссена, міністра закордонних справ Словаччини Яна Кубіша. В Україні сподіваються навіть на Алєксандра Квашнєвського…
Офіційний розгляд кандидатур на посаду Генсека НАТО стартує на початку наступного року.
Представник Чехії Їржі Шедіви зайняв торік пост асистента Генерального секретаря Альянсу по питаннях оборонної політики. До того ж з 2009 року у ЄС змінюється французьке головування на чеське. Чи це початок чеської ери?

Питання стоїть так: або/або

Російська Федерація останнім часом серйозно переглянула концепцію національної безпеки, військову доктрину, вийшла з договору про наступальні озброєння, зосередила потужне військове угрупування поблизу українського кордону (довкола Ростова-на-Дону), вустами своїх обох керманичів практикує агресивну риторику й демонструє гіпертрофований страх перед апріорі захисними системами ППО в Польщі й Чехії.
 
Для мене як і для більшості експертів цілком очевидно, що ми маємо справу з іншою Росією. Вона й раніше була занадто великою та потужною для того, щоб її сусіди почувалися більш-менш безпечно. Враховуючи геостратегічні цілі РФ слід очікувати, що її головні зусилля будуть спрямовані на відновлення свого переважаючого контролю над Україною, як ключовою державою регіону.
 
Зараз вона усіма способами демонструє готовність вживати силу без почуття міри — доведено емпірично, на грузинах. Інша справа що за наявних внутрішніх умов в Україні куди ефективнішою стратегією РФ щодо України є так звана "м'яка сила" (soft power): цілеспрямований вплив на внутрішній стан України через інформаційну війну, військову пропаганду, культурне домінування та мовну асиміляцію. У цьому вимірі кожна наступна виборча кампанія в Україні може закінчитися демонтажем державності (ураженням суверенітету). Замість військової окупації — політтехнологічна дестабілізація України зсередини. І через кібертероризм проти зони .ua у тому числі — перевірено на Естонії та Грузії.
Мої екзистенційні установки щодо Росії не є негативними. Просто для мене вона не на першому плані уваги, а на другому. Я щиро бажаю громадянам Росії звільнення з імперського полону й переходу до сучасної демократичної суспільної моделі, тому що так її сусіди (перш за все Україна) були б у більшій безпеці. Проте попри мої благі наміри існують об'єктивні чинники (відродження імперської моделі, неспівмірність потенціалів, асиметрія залежності, діяльність російської резидентури в Україні тощо), які криком кричать українцям: НАЧУВАЙТЕСЯ!!!
 
Останній "перл" від Путіна: "Расширение НАТО на Украину и Грузию чревато ограничением военно-стратегического потенциала РФ". Потенціалу для чого? Для нападу? Тоді обмежити його — у наших інтересах, причому негайно. Чи Ви скажете, що вихідець з КГБ має на думці виключно оборону? Чи маю я право на екзстенційне упередження щодо КГБ? Питання вже стоїть так: або обмежити російські апетити або віддатися в нове рабство ("шефство").
"Занепад Європи" триває вже більше століття, так само як і перманентні кризи євроатлантичної єдності. Але це все відбувається у зовсім іншому форматі, ніж "собіраніє русскіх зємєль" в якийсь відокремлений (відірваний?) від світу "Русскій мир". Тому мене екзистенційна криза Заходу не лякає…
 
Як на мене стану безпеки не можна досягнути через вичікування того що буде далі й тоді реагувати на чужі кроки. Така тактика (моя хата скраю) неминуче призводить до поразок, оскільки залежить від особливостей чужих стратегій і передбачає відсутність власної. Можна не знати якими будуть чужі наступні кроки, але не маємо права не знати якими будуть наші власні кроки. Ми не є у такому безпечному світі, щоб пропускати хід. Інакше множинність сценаріїв поведінки для країни зведеться до варіантів ганебної втечі й чергової історичної поразки — демонтажу сувернітету.