Нова вісь координат для України: від НАТО до ОДКБ


Водночас, нова (але старомодна) влада, відмовляючися від членства в НАТО, але не від натівської допомоги (у тому числі фінансових ресурсів), шукає собі фунціональну противагу для неповернення у статус кандидата. Збалансовувати натівські впливи в Україні буде ОДКГБ (перепрошую, вирвалося, ОДКБ), іншим військово-політичним союзом з центром у Москві. Саме це мав на увазі старий (новий?) міністр оброни України, радник президента України і за сумісництвом депутат Партії регіонів О. Кузьмук, виступаючи на конференції «ОДКБ: новий формат колективної безпеки для України» у Києві. Відкритим тектом йшлося про необхідність формалізації стосунків України з ОДКБ.

Першим бажанням нової влади було оголосити концепцію не позаблоковості, а нейтралітету – аби, так би мовити, виставити бар’єр на шляху євроатлантичної інтеграції України. Цей бар’єр хотіли виставити в інтересах Російської Федерації, яка відкрито проголошувала свою зацікавленість у тому, щоб Україна не приєднувалася до НАТО. Але оскільки концепція нейтралітету передбачає відсутність на території країни іноземних баз, то це прямо торкалося Чорноморського флоту самої Російської Федерації.

Тому хтозна – чи наша влада сама придумала, чи їм із Кремля порадили – але слово «нейтралітет» замінили на такий собі паліатив цього поняття: «позаблоковість». Щоб, з одного боку, це передбачало, що Україна не може вступати до жодних військово-політичних блоків, а з іншого – могла залишити в себе чужоземний Чорноморський флот іще на десятиліття наперед.

При цьому визначення у міжнародному праві такого поняття, як позаблоковість, не існує. І тому кожен може вкладати в цей термін свій довільний зміст.

Ми з вами розуміємо, що це неможливість вступу до НАТО, як про це говорить Янукович і ті, хто коментує його рішення. Але можливо, будуть коментувати і в тому сенсі, що членство в ОДКБ – це можливо. Можливо, що саме таким чином будуть позаблоковість трактувати.

Може бути ще багато сюрпризів, але треба розуміти, як воно є насправді.

Насправді позаблоковість – це поняття з минулого. Це термін із ХХ століття, який виник за часів «холодної війни». Тоді у світі існувало два протилежних блоки, що ворогували один з одним, було міжнародне напруження, світ стояв на порозі світової ядерної війни. Але все це залишилося в минулому. Немає сьогодні ні тих блоків, ні того напруження, ні такої поляризації світу на дві частини. Лишилися хіба фантомні болі в уяві кремлівських керівників. Тому, власне кажучи, не залишилося реального місця і для концепції позаблоковості. Україна Януковича може лише «вдавати» позаблоковість. Але заледве чи з таким успіхом, як КНДР «вдає» з себе країну реального комунізму.

Північноатлантичний Альянс сьогодні змінюється: він не вважає себе блоком, спрямованим проти когось. І так само з Російською Федерацією ситуація зовсім інша, ніж була з Радянським Союзом. Тобто, я не маю іншого пояснення, що ця концепція позаблоковості та зміни в українському законі «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» спрямовані насамперед на те, щоб сподобатися росіянам і отримувати від них якісь додаткові економічні і політичні ресурси. Під політичними ресурсами я маю на увазі легітимізацію влади Януковича всередині самої України.

Що ж до ОДКБ, то це фальш-копія Північноатлантичного Альянсу, таке собі квазі-НАТО. В статуті ОДКБ теж є стаття про те, що напад на одну країну прирівнюється до нападу на весь ОДКБ. Проте реальна ситуація така, що загроза членам ОДКБ у військово-політичному плані більше виходить від власне головного члена ОДКБ, а не від якихось інших країн. І від цієї загрози жодна стаття ОДКБ не рятує.

В Україні ОДКБ – це перш за все пропагандистський ресурс. Про це недвозначно сказано на тій самій конференції. Це не та організація, яка в Україні співробітничатиме (навіть без мети членства) з НАТО, це пропагандистський проект «АнтиНАТО».

На що сподіваються наші нові-старі керманичі? На Україну як нову Серединну Імперію між ОДКБ і НАТО? Яка стоятиме на двох стовпах безпеки? За кого вони себе сприймають? І за кого вони мають нас?