Нова вісь координат для України: від НАТО до ОДКБ


Водночас, нова (але старомодна) влада, відмовляючися від членства в НАТО, але не від натівської допомоги (у тому числі фінансових ресурсів), шукає собі фунціональну противагу для неповернення у статус кандидата. Збалансовувати натівські впливи в Україні буде ОДКГБ (перепрошую, вирвалося, ОДКБ), іншим військово-політичним союзом з центром у Москві. Саме це мав на увазі старий (новий?) міністр оброни України, радник президента України і за сумісництвом депутат Партії регіонів О. Кузьмук, виступаючи на конференції «ОДКБ: новий формат колективної безпеки для України» у Києві. Відкритим тектом йшлося про необхідність формалізації стосунків України з ОДКБ.

Першим бажанням нової влади було оголосити концепцію не позаблоковості, а нейтралітету – аби, так би мовити, виставити бар’єр на шляху євроатлантичної інтеграції України. Цей бар’єр хотіли виставити в інтересах Російської Федерації, яка відкрито проголошувала свою зацікавленість у тому, щоб Україна не приєднувалася до НАТО. Але оскільки концепція нейтралітету передбачає відсутність на території країни іноземних баз, то це прямо торкалося Чорноморського флоту самої Російської Федерації.

Тому хтозна – чи наша влада сама придумала, чи їм із Кремля порадили – але слово «нейтралітет» замінили на такий собі паліатив цього поняття: «позаблоковість». Щоб, з одного боку, це передбачало, що Україна не може вступати до жодних військово-політичних блоків, а з іншого – могла залишити в себе чужоземний Чорноморський флот іще на десятиліття наперед.

При цьому визначення у міжнародному праві такого поняття, як позаблоковість, не існує. І тому кожен може вкладати в цей термін свій довільний зміст.

Ми з вами розуміємо, що це неможливість вступу до НАТО, як про це говорить Янукович і ті, хто коментує його рішення. Але можливо, будуть коментувати і в тому сенсі, що членство в ОДКБ – це можливо. Можливо, що саме таким чином будуть позаблоковість трактувати.

Може бути ще багато сюрпризів, але треба розуміти, як воно є насправді.

Насправді позаблоковість – це поняття з минулого. Це термін із ХХ століття, який виник за часів «холодної війни». Тоді у світі існувало два протилежних блоки, що ворогували один з одним, було міжнародне напруження, світ стояв на порозі світової ядерної війни. Але все це залишилося в минулому. Немає сьогодні ні тих блоків, ні того напруження, ні такої поляризації світу на дві частини. Лишилися хіба фантомні болі в уяві кремлівських керівників. Тому, власне кажучи, не залишилося реального місця і для концепції позаблоковості. Україна Януковича може лише «вдавати» позаблоковість. Але заледве чи з таким успіхом, як КНДР «вдає» з себе країну реального комунізму.

Північноатлантичний Альянс сьогодні змінюється: він не вважає себе блоком, спрямованим проти когось. І так само з Російською Федерацією ситуація зовсім інша, ніж була з Радянським Союзом. Тобто, я не маю іншого пояснення, що ця концепція позаблоковості та зміни в українському законі «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» спрямовані насамперед на те, щоб сподобатися росіянам і отримувати від них якісь додаткові економічні і політичні ресурси. Під політичними ресурсами я маю на увазі легітимізацію влади Януковича всередині самої України.

Що ж до ОДКБ, то це фальш-копія Північноатлантичного Альянсу, таке собі квазі-НАТО. В статуті ОДКБ теж є стаття про те, що напад на одну країну прирівнюється до нападу на весь ОДКБ. Проте реальна ситуація така, що загроза членам ОДКБ у військово-політичному плані більше виходить від власне головного члена ОДКБ, а не від якихось інших країн. І від цієї загрози жодна стаття ОДКБ не рятує.

В Україні ОДКБ – це перш за все пропагандистський ресурс. Про це недвозначно сказано на тій самій конференції. Це не та організація, яка в Україні співробітничатиме (навіть без мети членства) з НАТО, це пропагандистський проект «АнтиНАТО».

На що сподіваються наші нові-старі керманичі? На Україну як нову Серединну Імперію між ОДКБ і НАТО? Яка стоятиме на двох стовпах безпеки? За кого вони себе сприймають? І за кого вони мають нас?

Країни НАТО направили в Україну вакцини і медикаменти

Крім того, на звернення МЗС, у відповідних структурах НАТО активовано спеціальний механізм доставки гуманітарної допомоги від країн-донорів в Україну. Він передбачає залучення транспортних засобів через Центр координації перевезень в Ейндховені (Нідерланди) на безкоштовній основі, наголошується у повідомленні.

Згідно з інформацією НАТО, в найближчий час очікується допомога від інших країн-членів Альянсу.

Станом на четвер, 5 листопада, гуманітарну допомогу Україні надали країни-донори НАТО — Польща, Словаччина, Литва, Угорщина.

 

Конференція з питань кібервоєн

http://www.nato.int/nato_static/assets/pictures/stock_2009/20090624_090617-ccdcoe.jpg

Фахівці у цій сфері, які представляли академічні кола, уряди, ділові кола та військових обговорювали різні аспекти нової сфери – кібернетичних воєн, розглядаючи теорію і практику з як стратегічної, так і тактичної точок зору.

Серед доповідей на конференції були:

  • Виступ Яака Аавіксоо, міністра оборони Естонії
  • Спостерігач за інформаційними війнами: стеження за GhostNet: розслідування мережі кібернетичного шпіонажу
  • Джеймс Люїс, CSIS: Безпека кіберпростору для 44 президентства
  • Мікко Гіппонен, керівник досліджень, „F-Secure”: Еволюція кіберзагрози
  • Хосе Назаріо, „Arbor”: Вимірювання глобальних нападів „відмова в послузі”
  • Аміт Йоран, Директор, „NetWitness”: Управління інформаційними ризиками: усунення непевності
  • Фелікс Ледер і Тіллманн Вернер: Активні заходи ботнету: агресивний підхід
  • Ендрю Каттс, директор управління з політики кібербезпеки (DHS): Кіберризик з точки зору безпеки всередині країни
  • Біллі Ріос і Джефф Карр, „Microsoft”: Вивчення кібернетичних нападів у реальному світі
  • Д-р Рекс Хьюз, Інститут Кембридж-MIT: До глобального режиму кіберзахисту
  • Д-р Стюарт Старр, NDU: До (попередньої) теорії кібервлади
  • Рулоф Теммінг, Директор, „Paterva”: Оцінка достовірності кіберзагрози
  • Скотт Борг, директор, Відділ кібернаслідків, США: революція в кіберзахисті

Іван Костов про НАТО і Росію – коливання Болгарії

Изборът НАТО
Една стара шега описва целите на НАТО така: Алиансът съществува, за да държи Русия вън, Америка вътре (и в двата случая се има предвид Европа), а Германия долу (за да не се възроди нацизмът). До ден днешен НАТО изпълнява блестящо мисията си. Първо спомогна за възстановяването на Германия, превърнала се в един от стожерите на демокрацията. Второ, блокира съветската заплаха срещу Западна Европа. И трето, след рухването на Берлинската стена, предложи гаранции за сигурността на бившите съветски сателити, сред които и България.
Чрез НАТО Съединените щати реализират националният си интерес, които съвпада и с интереса на европейските народи: защита на демокрацията и свободата в Европа. Алиансът е тази колективна система за отбрана, благодарение на която демокрациите от двете страни на Атлантика защитават от външни опасности своите общества, основани на ценностите на политическата и икономическа свобода. Това е предназначението на известния член Пети на Вашингтонския договор, предвиждащ автоматична колективна военна подкрепа при агресия срещу всяка страна-членка.
Създаден през 1948 г. Североатлантическият съюз даде на своите европейски страни-членки, сигурността, която им позволи да осъществят най-успешния проект в историята на Стария континент: европейската интеграция. Трайното помирение между европейските страни ши създаденото на тази основа военно доверие, позволи да бъде създаден единния европейски пазар за въглища и стомана, а впоследствие и Европейски съюз. Символично под Вашингтонския договор стои подписа на Робер Шуман, който е и един от бащите не европейското обединение. След рухването на комунизма не случайно и съвсем закономерно разширяването на НАТО предхожда с 3-4 години разширяването на Европейския съюз.
Натовската гаранция за сигурността е основа на благоденствието на Обединена Европа.
Русия като самопровъзгласил се враг
Студената война завърши с пълното политическо, икономическо и морално поражение на СССР. Там комунизмът бе приложен като вариант на традиционния руски месианизъм и това се превърна в зловещ експеримент със съдбата на милиони европейци. Впрочем този месианизъм се подвизава ту като вековната претенция на Русия да спасява света като Третият Рим, ту като Родината на световния пролетариат: Източноевропейските народи отхвърлиха руския комунизъм. Нека припомним, че той бе наложен със сила от окупационната Червена армия след края на Втората световна война. Не руските бивши съветски народи, след вековна колонизация се заеха с изграждане на собствени национални държави.
Най-добрата част на самия руски народ, Русия на Андрей Сахаров и Ана Политковская, също се опита да направи страната си част от свободния свят. И наистина, до 1997-1998 година въпреки вътрешния хаос и не докрай последователната си външна политика, Русия сякаш искрено се опитваше се включи конструктивно в новия европейски и световен ред. Израз на тази политика бе създаването през 1997 г. на Постоянния съвет НАТО-Русия.
Слабостта на демократичната традиция в Русия обаче, доведе на власт комунистическата номенклатура и нейния репресивен апарат. Превърнали политическата си власт в икономическа те създадоха режима на Путин и го укрепиха чрез възраждането на имперския великоруски шовинизъм.
За свой главен враг Русия избра НАТО, в чието разширяване на Изток тя вижда края на своите амбиции за възраждане на империята си под някаква форма. Истинският поврат в отношенията на Русия с НАТО дойде с операцията на НАТО в Косово през 1999 г. Руската подкрепа за режима на Милошевич в Сърбия бе мотивирана от това, че за стратезите на новия руски империализъм Балканите са единственият регион в света, чрез който Русия има някакъв шанс да се върне в голямата геополитическа игра: На изток от Урал руските амбиции се спират от Китай, който се интересува все повече от природните ресурси на Сибир – една огромна територия под руско управление със само 12 милиона население — типичен пример за неуспешна колонизация; от своя страна арабските страни в Близкия изток отдавна вече са разбрали, че Русия няма мощта да повлияе в спора им с Израел, вследствие на което този регион остава встрани от обсега на руското влияние. Но хаосът от разпадането на бивша Югославия, както и наличието на проруски елементи в политическите елити на България и Сърбия дава шанс на Русия да се противопостави на НАТО именно на Балканите.
Покачването на цените на петрола на световните пазари позволи на руската икономика да се възстанови. И това веднага захрани ресурсно имперските амбиции на Москва.
Конфронтацията
Конфронтационният курс на Русия към НАТО се очерта особено релефно след преизбирането на Путин за президент през 2004 г. Той бе стигнал до извода, че при управлението на Елцин Русия е направила твърде много отстъпки на Запада и твърде лесно се е съгласила с разширяването на НАТО с Полша, Чехия и Унгария. Затова веднага след втората вълна на разширяване с България, Румъния, Словакия, Словения и трите балтийски страни, Русия за първи път открито включи във външнополитическата си лексика израза сфера на влияние, оплаквайки се от някакви нарушени нейни естествени права. Именно в момента, в който управлението в Москва започна да се превръща в диктатура, антинатовската реторика, описваща страната като обсадена крепост, се превърна в извинение за задушаването на опозицията и на гражданските права.
Розовата революция в Грузия и Оранжевата в Украйна поставиха под сериозна заплаха руските амбиции за пълно господство в постсъветското пространство и предизвикаха нова вълна антизападна реторика. Върхът й бе достигнат от Путин на ежегодната Конференция по сигурността в Мюнхен през 11.ІІ. 2007 г. Там пред министри на външните работи и на отбраната от целия свят, той заяви от подиума, че няма да бъде особено възпитан и се впусна в безпрецедентни нападки срещу НАТО, САЩ, Запада, ОССЕ и т. нар. едно полярен свят. Той заяви, че Русия за в бъдеще ще се придържа към свои специфични представи за демокрация, международно право и употреба на сила в международните отношения. Основното послание беше ясно: при тези цени на петрола Русия се връща на световната сцена — по-силна, САЩ след войната в Ирак са по-слаби, а Европейският съюз е без значение като световен фактор.
Макар, че напрежението между Русия и Грузия след победата на Розовата революция никога не е отслабвало, през август светът бе сварен неподготвен, когато през август 2008 г. Русия едностранно окупира, а след това и практически анексира две грузински области, Южна Осетия и Абхазия като руската армия превзе много грузински градове, нанасяйки сериозни човешки и материални щети на малката 5 милионна кавказка държава. Отношенията между НАТО и Русия бяха непоправимо увредени. Едва след като НАТО заяви, че прекъсва работата на Съвета НАТО — Русия, създаден преди второто разширяване на Алианса, Русия оттегли войските си до границите отпреди войната като остави под свой контрол Абхазия и Южна Осетия. Впрочем руски войски продължават и до ден днешен да окупират и част от Молдова.
Енергийните доставки като оръжие
Русия централизира с дългосрочни договори за изкупуване добивания в Средна Азия газ и по-този начин монополизира доставките за Европа. Като не освобождава достъпа до тръбите и тяхното управление Москва прави своята позиция на енергиен доставчик особено опасна. Европейските страни и особено източноевропейските нямат възможност да разнообразят източниците на своето снабдяване със синьо гориво. В края на миналата и началото на настоящата година Москва за първи път използва с пълна сила енергийни доставки като оръжие. Направи го за да накаже Украйна за обявеното от нея желание за присъединяване към Алианса. Оръжието размести в угода на Москва украинския политически елит, но най-болезнено засегна България и увеличи колебанията в нейната външна политика. В тази конфронтационна обстановка българската външна политика започна да се разминава с тази на НАТО и ЕС, започна да саботира общата сигурност. В пълно разминаване с националния интерес днешните управляващи влязоха в сепаративни и неизгодни за България сделки за да усилят едностранната ни зависимост от руските енергийни доставки и енергийни проекти: вместо Набуко — Южен поток, вместо български туризъм – нефтопровод Бургас — Александропулис. Истинско предателство е изграждането на АЕЦ Белене: с руски кредит и доставки на ядрено гориво, с остаряла технология, с опорочен конкурс, без оценка за икономическата и енергийна ефективност, с най-високи цени и при това в условията на най-тежката криза.
Българското решение
Безспорно България трябва да допринесе за колективната сигурност, включително енергийна сигурност, като възстанови ролята си на първостепенен фактор в Югоизточна Европа. Дори само заради своята енергийна и националната сигурност трябва да намалим едностранната си зависимост от Русия като: ревизираме икономически необоснованите и рискови за околната среда мегапроекти АЕЦ “Белене”, “Бургас-Александруполис” и “Южен поток”; дадем приоритет на реализацията на газопровода “Набуко”; ускорим използването на местните подземни суровини, включително изграждане на нова енергийна мощност 660 МW в “Марица Изток”; създадем сигурни доставки в случаи на спиране или ограничаване на доставките на енергийни ресурси.
България трябва да действа активно за осъществяване на обща енергийна политика на ЕС, която осигурява единни цени и транзитни такси на вносния газ за всички страни-членки,като възстанови взаимноизгодния и равноправен характер на българо-руските отношения.

Нейтральна Швеція шукатиме захисту в НАТО

Ліберальна партія Швеції ініціює вивчення на державному рівні питання приєднання Швеції до НАТО.

Як повідомили у відділі інформаційної роботи Департаменту НАТО Міністерства закордонних справ України, днями речник Ліберальної партії Швеції Біргітта ОЛССОН оприлюднила офіційну заяву партії про необхідність вивчення та обговорення на державному рівні питання приєднання Швеції до НАТО, яка була передана на розгляд парламентського комітету з питань оборони.

При цьому Б.ОЛССОН послалася на відповідні програмні положення Ліберальної партії та доповіді міністра оборони і головнокомандувача Збройних сил Швеції щодо невідповідності існуючої системи оборони країни сучасним викликам і загрозам, а також акцентувала увагу на рішенні Франції про повернення до військової структури НАТО та посиленні жорсткості зовнішньої політики Росії (на прикладі подій у Грузії в серпні 2008 року).

Згадана заява містить такі основні аспекти:

співробітництво країн Північної Європи у сфері оборони не може бути альтернативною НАТО формою забезпечення національної і регіональної безпеки;

нейтралітет Швеції «де-юре» не закріплений жодним нормативно-правовим документом, а термін «країна неприєднання» не може бути застосований до країни, яка є активним учасником Європейської політики безпеки і оборони, програми НАТО «Партнерство заради миру», бере участь в операціях коаліційних сил (в Косові та Афганістані), намагається створити регіональну систему безпеки «Північне співробітництво»;

переважна більшість країн Євросоюзу є членами НАТО та учасниками механізмів забезпечення безпеки обох організацій, які існують паралельно і доповнюють одна одну. Саме тому вважається «нераціональним» для Швеції перебувати поза рамками однієї з цих організацій, враховуючи, що ЄС володіє меншими військовими можливостями у порівнянні з НАТО.

Б.ОЛССОН зазначила, що «політичні партії не повинні беззастережно слідувати громадській думці, а їх головне завдання – впливати на неї». Водночас Б.ОЛССОН наголосила, що на теперішній час виносити згадане питання на парламентське голосування є передчасним, оскільки шведське населення недостатньо обізнане про НАТО (близько 50% опитаних проти вступу до Альянсу). Для активізації формування позитивної суспільної думки щодо НАТО необхідно покращити інформування громадян Швеції стосовно переваг та можливих негативних наслідків інтеграції до Альянсу.

Ліберальна партія Швеції входить до складу правлячої правоцентристської коаліції «Альянс в ім’я Швеції: співробітництво заради зміни влади».

Навіть Янукович приведе Україну в НАТО

Тетяна ПАРХАЛІНА

 Таку думку висловила директор Центру європейської безпеки Тетяна ПАРХАЛІНА (Москва), виступаючи на круглому столі в Москві «Військова співпраця Росія-НАТО: проблеми і перспективи».

«Я далека від того, що дизайнери нашої (російської) зовнішньої політики дійсно вважають, що від НАТО виходить загроза. Є реальні погрози з Півдня і виклики зі сходу», — сказала Т.ПАРХАЛІНА.

За її словами, вперше в російській історії склалася ситуація, коли для Росії немає загрози із заходу.

Експерт відзначила, що в практичному плані Росію і НАТО розділяє не тільки процес розширення на пострадянський простір, а й трансформація Альянсу в глобальний військовий блок і як наслідок зменшення ролі ООН. За її словами, у Росії залишилися дві ознаки наддержавності — наявність ядерної зброї і постійне членство в Радбезі ООН.

Окрім цього, вона відзначила, що дедалі більше країн пострадянського простору роблять євроатлантичний вибір свого розвитку.

«Якщо говорити про Україну і Грузію, то не важливо, будуть вони в НАТО чи ні – вони зробили свій вибір. Я не здивуюся, що одного разу Віктор ЯНУКОВИЧ приведе Україну до Альянсу, бо олігархи, які його підтримують, дали зрозуміти, що їм потрібний вихід на європейський ринок», — сказала Т.ПАРХАЛІНА.

На її думку, російські еліти розуміють, що євроатлантика вже запропонувала модель, яка привабливіша для пострадянського простору, тому розширення НАТО сприймається як виштовхування РФ з «її заднього двору».

Водночас експерт вважає, що «корумпована російська еліта» не зацікавлена ні в співпраці з НАТО, ні, тим паче, інтеграції до Альянсу.

«Еліта намагається представити свої корпоративні й особисті інтереси як національні інтереси країни. Для вступу до Альянсу потрібний консенсус еліт, якого в РФ немає і найближчим часом не буде. Зараз ми спостерігаємо ерозію демократії, зміцнення авторитаризму», — сказала вона.

За її словами, впродовж багатьох років російські політики хотіли зробити головним гаслом виборчої кампанії боротьбу з корупцією, але не змогли домовитися.

«Головним гаслом було – борьба з НАТО, з Америкою, із Заходом – це простіше, це заковтується добре населенням, де живі іще стереотипи», — пояснила она.

Джерело

Вплив членства в НАТО на Естонію

Харрі Тіідо
Після того, як протягом п'яти років Естонія є членом Європейського союзу й НАТО, ми можемо озирнутися на ці роки із задоволенням. Рішення приєднатися до цих організацій, було правильним, і зусилля для досягнення критеріїв членства не були даремними.

По суті, реформи, які ми повинні були здійснити для вступу в ЄС і НАТО, виявилися корисними перш за все для себе. Навіть без вступу в ЄС та НАТО ми повинні були б внести необхідні зміни в нашому суспільстві, економіці й обороні. Перспектива вступу дала нам хорошу організаційну структуру і можливість зробити все, що було необхідно в будь-якому випадку.

Обмежуючись темою НАТО я хотів би навести кілька головних переваг, які дало нам членство. Першою й найважливішою перевагою є місце за столом, за яким ухвалюються рішення в НАТО, що дає нам гарантії того, що питання європейської безпеки, не вирішуються без нас. Ми маємо можливість відстоювати наші інтереси, якщо це необхідно, і впливати на рішення. 

Часто говорять, що малі держави не мають голосу в питаннях міжнародної безпеки, що все вирішується великими. Це правда, що великі держави мають більшу політичну вагу, але це зовсім не означає, що малі держави не можуть включатися у вирішення питань, які можуть мати вирішальне значення для них. Коли я зайняв місце Естонії за столом Північноатлантичної ради вперше, я був трохи скептичним. Я знав, що є принцип консенсусу в НАТО, але чи буде він працювати на практиці?

Реальність виявилася набагато більш позитивною, ніж я очікував. Навіть великі країни, включно з США, досить часто консультувалися з деяких питань з нашою  делегацією або зверталися за допомогою чи щоб дізнатися нашу думку. Навколо столу Північноатлантичної Ради всі нації рівні в тому, що кожна з них може заблокувати будь-яке рішення, яке може мати негативні наслідки для її безпеки. Що не означає, що це право вето часто використовується — більшість проблем в НАТО вирішуються за допомогою обговорень, переговорів та обміну думками. Іноді це займає багато часу, і результат може бути слабшим, ніж хотілося б, але рішення завжди ухвалюється за підтримки всіх держав-членів.

За ці п'ять років ми отримали величезний досвід — НАТО та союзники відкрили для нас величезну кількість інформації до якої держави, які не є членами, не мають доступу. Наші співробітники працюють у різних військових штабах НАТО, і наші сили оборони накопичили великий досвід у співпраці з військовими інших країн. Навіть наша маленька оборонна промисловість в даний час має ширші можливості входження на оборонні ринки інших країн НАТО та Естонії, а цивільні компанії почали брати участь у тендерах по проектах НАТО.

Чи членство в НАТО змінило наші відносини з Росією — це питання мені часто ставлять. До досягнення фактичного членства Росія намагалася переконати НАТО не погодитися з нами, і вживала застереження щодо всіх видів негативних наслідків членства Естонії для НАТО та європейської безпеки в цілому. Після того, як ми вступили в альянс нічого такого не сталося. Росія почала разуватися з нашим членством, ми почали брати участь у співробітництві НАТО-Росія й у Москві на переговорах був узятий до уваги той факт, що Естонія має всі права, що надає повноправне членство в альянсі. У відомому сенсі можна навіть сказати, що Росія отримала певну політичну вигоду від нашого членства, оскільки тепер вони можуть посилатися на "негативний вплив" деяких нових членів, коли вони не подобаються деякі рішення НАТО, але вони не хочуть звинувачувати великі держави-члени. Але це добре, ми не зважаємо на це.

Росія, хоче вона цього чи не хоче, повинна брати до уваги той факт, що є держави-члени НАТО на її західному кордоні. Наші відносини з Росією завжди були складними, але членство в НАТО не додає будь-яких ускладнень. Для нас дуже важливо знати, що ми більше не в "сірій зоні" між Заходом і Росією. Я сподіваюся, що ці знання є корисними й для Росії, так як це зменшує можливі спокуси для деяких гарячих голів у Москві, які могли б почати думати про повернення колеса історії назад. Для Москви наше членство в ЄС та НАТО означає що Балтийські країни пішли зі складу Росії назавжди. Найкраще для Росії було б мати нормальні відносини добросусідства, торгівлі та співробітництва в галузях, що становлять взаємний інтерес.

Вступ до ЄС і НАТО означає, що ми граємо у великій лізі, і тепер ми можемо розраховувати на підтримку з боку наших партнерів і союзників, які можуть розраховувати на нашу підтримку також. Ми є частиною загального підходу до цілого ряду питань, включаючи відносини з Росією. Є невеликі відмінності в цьому питанні між державами-членами як у ЄС, так і в НАТО, але коли рішення буде ухвалено — всі ці відмінності залишаються позаду. І моя країна завжди може впливати на процес прийняття рішень, як і всі інші, що сидять за цим столом. Саме тому завжди краще бути членом впливових політичних, економічних і оборонних організацій. З історії ми знаємо, що могло б статися, якщо рішення, що стосуються вас було ухвалено за вашою спиною. Наша мета була й залишається в томуо, щоб уникнути повторення подібних випадків. Членство в НАТО та ЄС стало кращим способом досягнення цієї мети.

Приєднання до європейського та трансатлантичного простору спільних цінностей означає для нас що ми повернулися додому й знову знаходимося у нашій європейській сім'ї. Ми вважаємо, що це набагато безпечніше, і в даний час ми значно збільшили наші можливості на міжнародній арені. Я не можу навіть уявити собі, як би ми жили без членства в цих структурах …

Про нового Генсека НАТО

Новим генеральним секретарем НАТО вибраний 56-річний Андерс Фог Расмуссен. У Данії, прем’єром якої він був останні вісім років, вважають його перехід на нову посаду своєчасним. Через наслідки світової фінансової кризи країна поволі, але вірно трансформується у соціальну державу, проти чого завжди виступав Расмуссен
Люди, знайомі з Андерсом Фогом Расмуссеном з дитинства, стверджують, що вперше про своє бажання стати прем’єр-міністром Данії він заявив ще у школі. Сумнівів у серйозності ця заява не викликала. Справжній ютландець, народжений у сім’ї фермерів із материка, Андерс Фог із юних років відрізнявся впертістю і здатністю досягати поставлених цілей. Багато років по тому цю ж рису в ньому відзначали і політичні соратники – якщо Андерс ставив мету, він завжди йшов до неї до кінця, часом не оглядаючись на думку більшості. Так, він першим зі всіх післявоєнних данських прем’єрів офіційно засудив колабораціонізм колишніх властей країни, що співпрацювали з фашистами під час Другої світової війни. До нього про цей непривабливий факт або мовчали, або виправдовували його тим, що це допомогло врятувати життя багатьох данців.
З подібною впертістю і вірою у власну правоту Андерс Фог Расмуссен відстоював і необхідність повалення режиму Саддама Хусейна. Незважаючи на неприйняття вторгнення американців до Іраку в Європі в цілому і в Данії зокрема, він не тільки підтримав початок операції на словах, але й направив у 2004 р. до Іраку більше 500 данських військових. При цьому непопулярна затяжна іракська війна не поставила на політичній кар’єрі Расмуссена хрест, як це трапилося з Джорджем Бушем і Тоні Блером. Андерс Фог не тільки не розгубив через іракську авантюру свій рейтинг, але навіть набрав бали в очах виборців, вивівши данський контингент із Іраку у 2007 р. незадовго до парламентських виборів.
Першою серйозною заявкою на далекоглядні політичні амбіції стало створення Расмуссеном Товариства молодих лібералів у місті Віборг, де він вчився у кафедральній школі, – на той момент майбутньому прем’єрові Данії і генсекові НАТО було всього 17 років. Офіційною ж точкою відліку політичної кар’єри Расмуссена став 1973 рік. Тоді він вступив до складу центральної ради ліберальної партії, яку очолив чверть століття опісля. У 1978 р. він був вибраний депутатом парламенту. У тому ж році закінчив Університет Орхуса дипломованим фахівцем із економіки. Обмежуватися законотворчою діяльністю майбутній прем’єр не став – до 1984 р. він трудився на позиції консультанта у Данській федерації малих і середніх підприємців. У кінці 80-х Расмуссену запропонували портфель міністра по податках. У 1990 р. він знову очолив податкове відомство. А 2001 рік став роком тріумфу Расмуссена. На парламентських виборах його ліберальна партія обійшла соціал-демократів, що безперервно правили в Данії з 1920 р. Цю перемогу забезпечила передвиборна платформа, розроблена главою лібералів. Одна з основних її ідей, що швидко завоювали популярність у Данії, – посилити імміграційне законодавство. Втім, після шести років Расмуссен вже ратував за ширше залучення іммігрантів до вирішення проблеми браку в Данії кваліфікованої робочої сили. І навіть звернувся за допомогою до ісламської іммігрантської партії "Новий альянс", створеної вихідцем із Сирії.
У 1993 р. Расмуссен написав книгу "Від соціальної держави до мінімальної держави", за яку отримав нагороду імені Адама Сміта від асоціації лібертаріанців. Головна ідея книги – скорочення участі держави в економіці та соціальному забезпеченні при одночасному зниженні податків. Це політичне кредо Андерс Фог Расмуссен утілював на практиці впродовж усіх восьми років свого прем’єрства.
Сам Расмуссен, правда, завжди пишався насамперед затіяною ним адміністративною реформою, під час якої в Данії була істотно скорочена чисельність муніципалітетів, а 13 амтів (колишній територіальний поділ Данії) замінено п’ятьма регіонами. Якось він назвав її "найбільшою реформою останніх 30 років".
Одним із головних зовнішньополітичних випробувань данського прем’єра стало головування його країни в Європейській Унії. На той момент Андерс Фог Расмуссен займав пост прем’єра менше року. Багато хто тоді сумнівався, що складна гра всередині ЄУ буде новачкові по зубах. Скептики відзначали, що, будучи представником лібералів, Расмуссен не міг похвалитися хорошими відносинами з соціал-демократами і консерваторами, що задавали тон в об’єднаній Європі. Але данський прем’єр витримав всі випробування гідно. На саміті ЄУ 2002 р., де обговорювалися умови прийому в унію нових членів, саме Расмуссен зумів заспокоїти Польщу, що вперлася, і погодити компромісний варіант.
У Данії він більше відомий як Андерс Фог. Таке звернення прийняте швидше для зручності, адже Расмуссенів у Данії – як Іванових у Росії. Прізвище Расмуссен носять як прем’єр – попередник Андерса Фога, так і його наступник. За кордоном багато хто жартує, що данський прем’єр не виправдовує свого другого імені (Фог співзвучний з англійським словом "туман"). Він завжди прямолінійний, гранично чіткий, і його важко збентежити. Мало не єдиним, кому це одного разу вдалося, став прем’єр Італії Сильвіо Берлусконі. У 2002 р. на спільній з данським прем’єром прес-конференції Берлусконі заявив журналістам: "Расмуссен – найсимпатичніший прем’єр у Європі. Думаю, треба його познайомити з моєю дружиною, тому що він симпатичніший за Качіарі". На той момент Массімо Качіарі, політичному супротивникові Берлусконі, приписували роман із дружиною італійського прем’єра. Не дивно, що данського прем’єра, незнайомого з подібними чутками, жарт швидше спантеличив, ніж насмішив.
Одне з головних захоплень Андерса Фога – спорт. Будучи велосипедистом-любителем, минулого року він навіть прийняв участь в одному з етапів велогонки Tour de France на запрошення відомого данського велогонщика. Любить Расмуссен і біг. У минулому він не раз звертався через соціальну мережу Facebook (аналог російської "Одноклассники.ру") до своїх прихильників із пропозицією влаштувати у вихідні забіг.
Ліберальний підхід Андерс Фог Расмуссен проявив і в історії з карикатурами на пророка Мухамеда, що з’явилися у 2005 р. в одній із данських газет. Карикатури обурили весь ісламський світ і призвели до бойкоту багатьох данських товарів. Але навіть тоді прем’єр відмовився втрутитися в діяльність національних газет, пославшись на пріоритет свободи слова. В одному з інтерв’ю Расмуссен сказав: "Свобода слова є тим найціннішим правом, наявним у нашому суспільстві, без якого інші свободи нічого не варті".
Цього місяця та давня принциповість ледве не коштувала Расмуссену крісла генерального секретаря НАТО. На ювілейному саміті НАТО Туреччина, єдина мусульманська країна альянсу, погрозила заблокувати кандидатуру Расмуссена. Анкара пригадала його невтручання в карикатурний скандал і відмову розібратися з курдською телекомпанією, що діяла в Данії, пов’язаною із забороненою Робочою партією Курдистану. Зняти заперечення турецької сторони вдалося в останню мить завдяки посередництву президента США Барака Обами і обіцянці самого Расмуссена врахувати всі хвилювання Анкари.
5 квітня Андерс Фог Расмуссен подав у відставку з поста прем’єра Данії. 1 серпня він стане новим, 13-м генсеком НАТО. У Данії кажуть, що ця посада підвернулася дуже доречно. Расмуссен завжди був супротивником соціальної держави і пішов рівно в той момент, коли фінансова криза робить відродження такої держави в його рідній Данії невідворотним.
Автор: Наталія Портякова [Наталия Портякова]
Назва оригіналу: "Свобода слова – самое ценное право", – Андерс Фог Расмуссен, новый избранный генсек НАТО
Джерело: Ведомости, 08.04.2009

Генерал Чумак: Це шлях не НАТО до України, а України до НАТО.

http://www.bbc.com/ukrainian/ 

У програмі Бі-Бі-Сі 3 квітня йшлося про НАТО, яке на саміті у Франції й Німеччині саме святкувало своє 60-річчя. Гостем програми був Віктор Чумак, директор програм з питань безпеки й оборони Міжнародного центру перспективних досліджень.

 

Програму вела Світлана Пиркало і насамперед запитала пана Чумака чому на саміт не запросили Україну?

В.Чумак: На цей саміт нікого не запрошували. Саміт проходить в рамках 28-ми країн-членів НАТО. Я не бачу причин для сліз. Нормальна зустріч НАТО. Сімейна.

Бі-Бі-Сі: Але на 50-річчя НАТО Україну запрошували за часів Кучми, а зараз – ні. Чи причина тільки в тому, що саміт – внутрішній, чи, може, не дуже хотілося?

В.Чумак: Може, не дуже хотілося, а може не дуже й потрібно на сьогоднішній день запрошувати Україну. Можливо, є якась інша стратегія по відношенню України в НАТО і, можливо, ця стратегія не передбачає залучення України в усі посиденьки НАТО. Тому нічого страшного немає.

Бі-Бі-Сі: Пане Вікторе, ви були у нашій студії 5 квітня минулого року, коли був попередній саміт НАТО в Бухаресті. Ви його пам’ятаєте?

В.Чумак: У декого тоді був досить райдужний настрій, я виступав дещо в ролі скептика. Я дуже добре пам’ятаю, що я тоді говорив. Я тоді сказав, що сподіватися на те, що ми можемо отримати ПДЧ на грудневому саміті немає жодних шансів не через зовнішні причини, а внаслідок внутрішніх українських причин. Я тоді сказав, що 2009-му році будуть оголошені дострокові парламентські вибори. Але я не міг передбачити, що оголошені парламентські вибори будуть зупинені неконституційним шляхом. По великому рахунку, ситуація, в якій ми опинилися по відношенню до НАТО, абсолютно послідовно виходить саме з внутрішньо-українських проблем.
Було прекрасно видно, що політичні конфлікти, які в Україні є сьогодні, назрівали минулого року. Мало того, інститути, які мали гарантувати демократичну політику, вони дуже слабкі і розірвані, і це не могло не привести до внутрішньополітичного конфлікту. А говорити про серйозні кроки в геополітичному вимірі за умов такого конфлікту не приходиться.
Треба нам зрозуміти, що це шлях не НАТО до України, а України до НАТО, якщо ми хочемо туди йти.

Бі-Бі-Сі: Зараз в НАТО вступили нові країни. Чи можна було 10 років подумати, що саме вони будуть членами НАТО?

В.Чумак: Що ці країни (Хорватія й Албанія) – ні, але абсолютно чітко 10 років тому було зрозуміло, що більшість східноєвропейських країн, які чітко визначилися в євроатлантичній інтеграції, будуть членами і НАТО і ЄС.

Бі-Бі-Сі: Наскільки ви вважаєте, що підготовка Албанії до членства в НАТО і військова й економічна більша, ніж готовність України?

В.Чумак: Більше, ніж в України там є наміри і бажання, і ці наміри підкріплюються якимись реальними кроками в демократизації країни, реформуванні головних інститутів, як забезпечують стабільність політичного устрою. Там є достатньо серйозний внутрішній тиск щодо такого шляху Албанії до європейських цінностей і серйозний зовнішній моніторинг цих досягнень. І коли країни НАТО бачать, що країна не просто декларує своє бажання, а робить певні кроки на шляху цього декларування й отримує певні результати, а не тільки проголошує про якісь певні наміри, тоді приймається рішення, що, хоча ця країна не відповідає стандартам економічним, але стандарти демократичні й військові наближаються до НАТО. А тут вступає в силу зовсім інша програма – програма допомоги. І це буде допомагати Албанії реформувати увесь сектор безпеки, включно з правоохоронними органами, армією, судовими органами, і Албанія буде просуватися до ще вищих стандартів.

 

Бі-Бі-Сі: Сергій з Бердичева пише, що «речник НАТО наголошує, що Україна не готова до вступу в цей блок в сенсі реформ. Але набагато важливіша причина не брак реформ, а явне небажання цього вступу в переважної більшості населення України. НАТО зіпсувало свою репутацію в Україні і світі після нападу на Югославію в 1999, а пронатовська пропаганда, яку вели в останні роки Ющенко, МЗС, партія "Наша Україна", була настільки бездарною і фальшивою, що навряд чи збільшила кількість його прихильників».

В.Чумак: Достатньо поширена така думка. Я хочу погодитися, що недостатньо високий рівень підтримки населенням ідеї вступу України до НАТО. Що не зроблено в Україні для того, щоб ця ідея була підтримана? Просто у нас ніколи не було загальнонаціональної дискусії про те, яка система колективної безпеки потрібна Україні. Ми повинні не просто людей тягнути за вуха в НАТО, а ми повинні просто показати які системи колективної безпеки є в світі, які системи найбільш ефективні, які процедури прийняття рішень в тих, чи інших системах. Які системи мають ті чи інші стандарти – не лише військові, а стандарти суспільного життя, стандарти роботи інститутів влади. Суто військовим зараз не можна називати жоден блок, тому що саме НАТО знаходиться на роздоріжжі, тому що шукає нову концепцію своєї діяльності, тому що в світі змінився характер загроз, які набагато гостріше стоять саме у невійськовій сфері.

Тарас з міста Стрий: Коли в Україні буде цінуватися людське життя? Теперішній українській владі невигідно йти в НАТО, бо там все регламентовано і неможливо вкрасти. А тут реальний йде заробіток.

В.Чумак: Я згоден, що влада не зацікавлена в тому, щоб у нас існували такі правила і стандарти прийняття рішень як в НАТО, тому що це робить владу підзвітною виборцям і народу. Але, коли буде у нас цивілізаційний злам, коли в нас буде цінуватися людське життя, я хочу сказати, що треба міняти не лише політичну еліту, але й правила для цієї еліти. Але тут також є замкнене коло, тому що якщо правила буде міняти сама ця еліта, то вона буде їх міняти під себе. Треба шукати інший шлях. Напевне, він десь уже нащупується. Я думаю, що Україна вийде на цей якийсь інший шлях у пошуку свого власного рецепту виходу з цієї цивілізаційної кризи.

Слухач: Розкажіть про контрактну основу армійської служби у країнах НАТО. А також: чи знають у НАТО, що інформацію про організацію блокують у деяких регіонах України?

В.Чумак: Блокування інформації про НАТО – це поширене явище. Повинна бути жорсткіша політика президента і властей до місцевої влади у цьому питанні, щодо виконання усіх ти програм, зокрема, щодо інформування. Але у реальності у уряду є інші пріоритети і в президента теж. Тут треба сподіватися на підтримку громадянського суспільства і є, наприклад, Ліга громадських організацій, а також Ліга Україна-НАТО.

Що стосується контрактної армії – я проти цього вислову. Контракти з усіма можна підписати вже сьогодні. Необхідно вживати термін «професійна» армія. Людина обирає процесію і вона в неї на все життя. Я не те що впевнений, я вважаю, що умовою приєднання до блоку буде принаймні частковий перехід на професійну основу. Інше питання – чи має армія бути повністю професійною? Навіть у такій країні, як Німеччина, де чисельність армії 230 тисяч чоловік, частка солдатів призивається, на некритичні посади. У більшості країн НАТО є армії є професіонали, які укладають контракти. Та ж Польща перейде на повністю професійну армію лише 2017 року. Це перехід, який триває довгий час.

Слухач: Як Україна може зайняти активну у Євразію і звернути на себе увагу, як без’ядерна країна? І ще – які стратегічні суперечності між Німеччиною і Францією з одного боку, та США і Британією з іншого?

В.Чумак: Дійсно, як перша країна, яка позбулася ядерної зброї, ми можемо вимагати певних гарантій від ядерних країн, гарантій, які ми повинні мати, як перша держава, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї. Але це вже питання професійної дипломатії. Щодо європейської стратегії – її у реальності фізично немає.

Є спільна політика, але немає консенсусу щодо того, якими повинні бути спільні формування — військові, чи якими б вони не були. СТратегічні протиріччя — це активна позиція на Сході та по відношенню до розширення НАТО на сході за рахунок пост-радянських держав. Відмінність Франції та Німеччини полягає в тому, що вони завжди вкладали багато зусиль у добрі відносини з Росією. Це прагматичні відносини.

Бі-Бі-Сі: Генсек НАТО боїться, що не вдасться переконати країни НАТО надіслати додаткові війська до Афганістану. У чому тут розбіжності?

В.Чумак: Терористична загроза, що виходить з Афганістану по-різному спиймається Європою і США, США до неї ставляться серйозніше. Це для них задекларований напрямок.

НАТО має певний досвід і радянської війни з Афганістаном. ЦЕ дуже складна країна, багато-національна і знайти там внутрішній консенсус дуже складно. Там серйозна клановість. Реального результату від діяльності НАТО поки не видно. Західна демократія грунтується на прислуховуванні до думки населення. Якщо західні уряди не матимуть підтримки населення у безпековій політиці, то вони не можуть нічого робити. Західним державам важко пояснити своїм громадянам, для чого вони знаходяться в АФганістані.

Слухач: У мене така думка — нема чого їздить по Європі і оце клянчить! Що нам мішає європейські стандарти запровадити? Надо брати і робити! НАТО ніколи не казали, що будуть гроші давти! Треба робити!

В.Чумак: Я абсолютно згоден. Шлях український до НАТО — це наш власний шлях. Треба досягти власних стандартів. Стандарти НАТО і Європейського союзу — вони приблизно однакові. Ми самі сказати собі — чого ми хочемо, якою ми хочемо бачити свою країну. Суд повинен бути чесним. Правоохоронні органи повинні захищати громадян, а не владу і бізнес. Бізнес повинен податки, на які ми повинні утримувати владу, яка повинна бути нам підзвітною.

Немає різниці, чи будемо ми в НАТО, чи ні. Критерії демократії і економічного розвитку повинні бути однаковими. Будемо ми чи не будемо — яка система колективної безпеки потрібна нам — це вже треба розбиратися нам самим.

Слухач (з армії): Нас залишили сам-на-сам зі своїми проблемами: житла немає, зарплатня низька. Або дайте грошей, або розженіть. Яке НАТО?

В.Чумак: Ситуація на сьогоднішній день складна. Говорити про стандарти НАТО у наших збройних силах — важко. Коли офіцерам затримують заробітну плату, коли їм не відшкодовують плату а квартиру… Дуже важко. Може, криза якось змінить цю ситауцію — люди, які залишаться без роботи, можливо, будуть шукати роботу у контрактній армії.

Але проблема недофінансування є дуже серйозна. А також великою проблемою є проблема недокупівлі власної техніки і озброєння. Відсутність переозброєння. Армія фінансується за остатковим принципом.

Бі-Бі-Сі: А скільки грошей у США виділяють на армію, який відсоток?

В.Чумак: Відсотки не дуже показові, бо в Росії іде більший, ніж у США. У США — це 3.2% від ВВП, а у РОсії 4.99%. У Туреччині також більше 4%. А у нас менше 1%.

Слухач: Україна бі-етнічна країна і через це вступ до НАТО неможливий.

В.Чумак: Я б не сказав, що Україна бі-етнічна. За етнічною ознакою, етнічні українці складають абсолютну більшість — понад 82%. Є цивілізаційний розкол у поглядах на розвиток України. Він суттєвий. 40%, які підтримують євразійське майбутнє України і стільки ж підтримують європейське. Щодо НАТО, то підтримика не така, яка вона потрібна, щоб Україна могла туди вступити. 25-27%. Можливо, 2-3% додалося після грузинських подій.

Але питання має стояти — не "НАТО або не НАТО", а — яка колективна безпека потрібна Україні? Ми повинні провести дискусію у суспільстві. Може, нам потрібен нейтральний статус, може, якась інша система. Ми неправильно ставимо питання — про-НАТО і НАТО. А треба питати — що дає перебування в НАТО і що дає перебування в інших системах колективної безпеки?

Слухач: Краще бути в НАТО і бути впевненим, що у разі необхідності, нас фінансово підтримають.

В.Чумак: Зараз є програми для країн, які вступають і стають новими членами з фінансової підтримки: на переозброєння і так далі.. Україна могла б купувати свою ж техніку на ці гроші, якби вступила у НАТО.

Бі-Бі-Сі: Якщо не НАТО, то що тоді? Україна, Білорусь, Молдова?

В.Чумак: На сьогоднішній день Україна опинилася між двома системами: Ташкентський догововір і НАТО. Тут треба дивитися, що пропонує кожна з двох систем.