переглянути й скачати цю картинку у кращій якості, а також усі попередні (!) можна тут: http://www.nato.int/multi/wallpaper/index.htm
Месяц: Май 2008
«Гетьман Сагайдачний» вирушить на «Південь» НАТО
Прес-центр командування ВМС ЗС України заявляє, що технічний стан фрегата «Гетьман Сагайдачній» дозволяє виконувати завдання антитерористичної операції. На сьогодні чотири дизель-генератори знаходяться у робочому стані, а незначні технічні несправності у найкоротший строк усунено силами екіпажу корабля.
Більш того, український корабель пройшов сертифікацію експертами НАТО і визнаний готовим до участі в операції «Активні зусилля». Як і планувалося, до 30 травня фрегат ВМС України «Гетьман Сагайдачній» увійде до підпорядкування оперативного командування НАТО «Південь» і з 1 червня приступить до виконання визначених йому завдань.
«Про те, щоб припинити участь Військово-морських Сил України в антитерористичній операції НАТО «Активні зусилля», навіть не може бути й мови», — йдеться у повідомленні прес-центру командування Військово-морських Сил.
Кібернетичний захист НАТО
Сім країн НАТО командування ОЗС НАТО підписали офіційні документи про створення в Таллінні Центру передового досвіду (COE) з питань спільного кібернетичного захисту (CCD).
Центр проводитиме дослідження і здійснюватиме навчання з ведення кібернетичної боротьби. У ньому працюватимуть 30 осіб, половина з яких – фахівці з країн-спонсорів, а саме, з Естонії, Німеччини, Італії, Латвії, Литви, Словаччини й Іспанії.
„Існує нагальна потреба в такому Центрі з питань кібернетичного захисту, який ми відкриваємо сьогодні”, – сказав генерал Джеймс Меттіс, Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО з питань трансформації, під час церемонії відкриття, – він допоможе НАТО боротись і успішно протидіяти загрозам у цій сфері”.
Протидія кібер-злочинам
Ця угода підписана за рік після масованої кібер-атаки на естонські державні й приватні установи, яка підштовхнула НАТО до ретельного перегляду підходів до кібернетичного захисту. На своєму засіданні у жовтні 2007 року міністри оборони країн Альянсу закликали до вироблення політики НАТО в сфері кібернетичного захисту, яка й була ухвалена на початку 2008 року.
У квітні Декларація Бухарестського саміту проклала шлях для створення естонського Центру передового досвіду, звернувши увагу на необхідності захисту ключових інформаційних систем країн НАТО і забезпеченні здатності протистояти кібернетичному нападу.
Внесок у трансформацію
Центри передового досвіду, акредитовані НАТО, забезпечують обмін передовим досвідом з різноманітних питань на підтримку трансформації і оперативної сумісності, особливо в сфері розробки та підтвердження доктрин і концепцій, підготовки, освіти і навчань, а також аналізу і вивчення набутого досвіду.
Вони фінансуються як на національній, так і на багатонаціональній основі і мають індивідуальні відносини з НАТО, формалізовані через Меморандуми про взаєморозуміння.
НАТО має дев'ять повністю кредитованих COE – Центр аналізу і моделювання для підготовки до повітряних операцій (CASPOA), Центр цивільно-військової співпраці (CIMIC), Центр операцій в умовах холоду (CWO), Центр багатонаціональних об’єднаних операцій на морі (CJOS), Центр командування і управління (C2), Центр розвитку спільних військово-повітряних можливостей (JAPCC), Об’єднаний центр хімічного, біологічного, радіаційного і ядерного захисту (JCBRN) і Центр морської мінної справи (EGUERMIN).
Хор російських козаків в штаб-квартирі НАТО
НАТО у пошуках нових ідей і бойового духу
Інша річ, що розширення НАТО, яке почалося прийомом у 1999 році Угорщини, Польщі та Чехії, триває досі. І аж ніяк не всі армії і не всі бази поки що відповідають стандартам XXI століття.
Ба більше, не тільки нові, але й старі члени НАТО останніми роками давали привід засумніватися в своїй готовності і далі нести спільний тягар підтримки боєздатності "найуспішнішого оборонного Союзу в історії людства". Саме так його люблять називати в штаб-квартирі в брюссельському передмісті Завентем.
Перед НАТО сьогодні постає кілька викликів, але всі вони – наслідок головної, невирішеної до кінця проблеми. Союз так і не розробив спільної стратегії для XXI століття.
Сьогодні цілі Союзу не надто ясні, і супротивник не настільки очевидний, як це було в роки конфронтації з СРСР.
Випробування на міцність
З погляду Сполучених Штатів, головний виклик – це експансія радикального ісламу. І заради протидії йому Союз повинен об’єднати моральні, політичні, дипломатичні та військові зусилля. Тому головний "фронт" для НАТО сьогодні – це Афганістан. Там міжнародні сили, сформовані на основі контингентів НАТО, ось уже котрий рік ведуть боротьбу з талібами.
Тим часом, значна частина "старих європейців" вважають, що проблема ісламського радикалізму – більшою мірою американська, аніж європейська, і відмовляються – як, наприклад, Німеччина – дати згоду на участь своїх військовослужбовців у бойових операціях в Афганістані. Тобто німці служать в Афганістані, але далеко від найнеспокійніших районів країни.
Для багатьох європейців це пов’язано з внутрішньополітичними міркуваннями – настроєний в антиамериканському дусі електорат вдома не хоче, щоб "наші хлопці" вмирали "за Буша".
Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схефер не перший рік закликає союзників проявити солідарність. На саміті НАТО в Бухаресті в квітні 2008 року канадці, чиї військові несуть службу на півдні Афганістану і зазнають регулярних нападів талібів, доволі категорично зажадали, щоб їм на допомогу прислали бойове підкріплення, а не інтендантів і медбратів, загрожуючи скоротити свою присутність.
До заклику Оттави прислухалися, але загалом проблема готовності рівномірно розподілити матеріальне й моральне навантаження в Афганістані залишається однією з головних проблем Союзу. Тим паче, що зробивши в 2002 році ставку на вихід із традиційної "північноатлантичної зони відповідальності", НАТО просто не може собі дозволити програти в Афганістані. Як не раз казав Схефер, це стане важким моральним ударом по організації, від якого їй важко буде прийти до тями.
Ситуація ускладнюється і тим, що НАТО – організація, яка будується на інших принципах, ніж Варшавський договір. Попри уявлення про те, що в Союзі все одноосібно вирішують американці, це не зовсім так. США, поза сумнівом, сильний учасник Союзу, і їхній голос – найвагоміший. Але, оскільки рішення ухвалюються всіма союзниками, голос Вашингтона далеко не завжди виявляється вирішальним.
Тільки за останні п’ять-шість років американцям не вдалося провести свого кандидата в генеральні секретарі в 2003 році (Схефер, який вступив на посаду в 2004-му, – компромісна кандидатура) і умовити союзників погодитися допомогти Туреччині в період війни в Іраку (Бельгія, Німеччина і Франція виступили проти).
Ще однією невдачею Вашингтона стала відмова Греції дати згоду на прийняття до складу Союзу Македонії під час бухарестського саміту в минулому квітні.
Армії вчорашнього дня
Другою головною проблемою Союзу вже багато років залишається технологічний розрив між Сполученими Штатами і рештою союзників.
Військовий бюджет Америки разом із коштами на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи перевершує аналогічні бюджети решти всіх країн-членів НАТО разом узятих.
Багато в чому це результат закінчення холодної війни. Тоді більшість європейських союзників вирішили, що час великих військових бюджетів минув, і стали неухильно їх скорочувати.
Ситуація поки що істотно не змінилася, попри прийняту на саміті Союзу в Празі в 2002 році програму модернізації та переоснащення.
Тоді, як мовиться в завершальній декларації Ради НАТО, окремі союзники по НАТО "прийняли на себе тверді й конкретні зобов’язання щодо вдосконалення свого потенціалу в галузях захисту від хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї; розвідки, спостереження й виявлення цілей; спостереження з повітря за земною поверхнею; командування, управління й зв’язку; бойової ефективності, зокрема високоточних боєприпасів і засобів придушення протиповітряної оборони супротивника; стратегічних повітряних і морських перекидань військ; дозаправки літаків у повітрі; частин і підрозділів бойового і тилового забезпечення швидкого розгортання".
Фактично, по всіх напрямах розвитку сучасних озброєних сил.
Проте, враховуючи те, що Союз поки що не представив достатньо виразної стратегічної концепції на осяжне майбутнє, платники податків і їх представники в європейських парламентах не поспішають збільшувати військові витрати.
Що стосується колишніх соціалістичних країн, то тут теж виникла особлива ситуація – в дев’яності роки у них просто не було засобів на грунтовну модернізацію побудованих за радянською моделлю збройних сил.
Ще десять років тому, в період підготовки до вступу угорців, поляків і чехів, інтеграція в НАТО уявлялась доволі просто. Найголовніше – це не уніфікація озброєнь під єдиний стандарт, не структура командування, а цивільний парламентський контроль над військовими, прозорість військового бюджету плюс єдині системи зв’язку і ППО і знання англійської мови на робочому рівні.
Проте з роками стало ясно – технологічне переозброєння колишніх армій Варшавського договору неминуче.
У певному сенсі країни Центральної Європи і Балтії опинилися тут у виграшному становищі. Вони почали останніми роками міняти озброєння і бойову техніку, віддаючи перевагу високотехнологічним зразкам.
Процес супроводжується переведенням армій із призовного принципу комплектування на контрактний. Останньою за часом цей вирішальний крок зробила Румунія в 2007 році.
Втім, поки армії Центральної Європи вимушені лише підтягатися до кращих (переважно, американо-британських) зразків у Союзі. До повної сумісності із старими членами Союзу мине ще не менше десятка років.
Кінець епохи масштабних суходільних операцій в Європі, скорочення військових бюджетів і прийом нових членів породили ситуацію, при якій не всі армії членів Союзу здатні на рівних брати участь у всіх видах бойових дій. Тому з’явилася концепція, названа дотепниками "boutique NATO".
Йдеться про те, що малі армії членів Союзу надаватимуть усім союзникам тільки окремі "послуги". Наприклад, чехи забезпечують хімічний захист, румуни – гірських стрільців, голландці надають королівських морських піхотинців.
Проте цей армійський супермаркет загрожує створенням фактично двох армій, особливо в посткомуністичних країнах із їхніми економічними проблемами – однієї для НАТО, а іншої, так би мовити, для внутрішньої служби.
Нинішній генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схефер вважається одним із тих функціонерів Союзу, які наполягають на необхідності роботи з громадською думкою.
В інтерв’ю Бі-бі-сі в Бухаресті він сказав: "НАТО XXI століття потребує постійної підтримки народів і парламентів країн-учасниць альянсу. НАТО ніколи не була така активна, як сьогодні. НАТО – це союз демократій, а в демократичних країнах потрібні додаткові зусилля, щоб пояснити громадській думці і парламентаріям, чому, наприклад, необхідна присутність Союзу в Афганістані".
Очевидно, наступним етапом у цій роботі з громадською думкою стане розробка нової стратегічної концепції Союзу. Її, радше за все, вирішать писати на ювілейному саміті НАТО в Берліні в 2009 році.
Втім, не все так вже похмуро, якщо дивитися на ситуацію із Завентема.
Франція за президента Саркозі почала процес повернення у військову структуру НАТО, звідки в 1966 році її вивів де Ґоль.
Нові члени Союзу як і раніше з ентузіазмом готові слідувати за "старшими братами по зброї".
Нарешті, розширення Союзу теж не зупинити. Сьогодні йдеться не про те, чи вступлять в нього Україна і Грузія, а, радше про те, коли це відбудеться.
Союз, який дещо загубився в реаліях нової епохи, навряд чи припинить існування. Питання в тому, чи зможе він впливати на ці реалії так, як він впливав на них в епоху "холодної війни".
Автор: Константин Эггерт
Назва оригіналу: НАТО в поисках новых идей и боевого Духа
Джерело: bbcrussian.com, 09.05.2008
Переклав Андрій Павлишин, http://zgroup.com.ua
МІД Росії принижує своїх громадян
У Москві розцінюють як недружній крок заборону на в’їзд на територію України Юрію Лужкову, який йде врозріз з обопільними зусиллями з вибудовування атмосфери довіри і взаєморозуміння в російсько-українських відносинах. (А хамська поведінка московського гостя, вочевидь, є еталоном дружби:))
У Москві з подивом сприйняли рішення українських властей про заборону Лужкову на в’їзд до України. Йому невиправдано інкримінується якесь посягання на територіальну цілісність України, відзначають в МЗС. (Невиправдано?! Йому що від слів до діла треба перейти?)
Крім того, в коментарі підкреслюється, що Лужков ніколи не допускав недружніх висловів відносно України. Він своїми практичними діями активно сприяє розвитку відносин між двома державами. No comment… Хто це писав?
«У всієї цієї непристойної історії особливо насторожує наступне: українська сторона у котрий раз відмовляє російським громадянам в праві висловлювати свої погляди на наше спільне минуле, і знов повернулася до порочної практики складання «чорних списків», обмежуючи в’їзд на територію України окремим громадянам Російської Федерації», — сказано в коментарі. Якщо україножерство Лужкова є його оціночним судженням, то йому справді немає чого їздити в Україну.
Нагадаємо, 12 травня Служба безпеки України заборонила в’їзд до України мерові Москви Юрію Лужкову у зв’язку з його заявами в неділю в Севастополі на святкуванні 225-ліття ЧФ РФ.
«Російський» план завоювання України
Операция "Механический апельсин"
Игорь Джадан
Игорь Джадан
Обладает ли Россия необходимыми инструментами вмешательства, чтобы предотвратить вхождение Украины в НАТО, или, по крайней мере, предотвратить попадание под натовские штыки той части исторической Руси, где проживает оставшееся верным русской культуре и русской истории большинство? Вопросы возникают, прежде всего, к потенциалу российских вооруженных сил, к способности их командования спланировать в случае чего необходимую операцию и провести ее в жизнь. Что вообще может представлять собой операция по освобождению Украины и каковы шансы на ее успех?
Тут могут быть варианты. В зависимости от развития политической среды сценарий силового вмешательства может идти тремя основными путями. При наиболее ограниченном варианте российские вооруженные силы могут занять только Крымский полуостров. Такой сценарий вероятен, если руководство Украины продолжит нарушать статьи Большого Договора в части, касающейся базирования Черноморского флота. В таком случае, заявив о необходимости усилить охрану объектов, Россия проводит десантную операцию силами морской пехоты по занятию ключевых элементов инфраструктуры Крыма: аэродромов, портов, дорожных узлов . Украинские части в Крыму прямой атаке не подвергаются, если только не оказывают сопротивление. Вследствие колебаний киевского руководства серьезное сопротивление при данном сценарии исключено. Единственной сухопутной силой, сопротивление которой ожидаемо, является элитный украинский отдельный батальон морской пехоты войск Береговой обороны Украины, расквартированный в Феодосии. Этим, впрочем, и ограничиваются силы морской пехоты этого государства. Еще возможны отдельные перестрелки на море и редкая стрельба по российским военным самолетам.
Киев также не будет бросать на "освобождение" полуострова войска, оголяя другие направления. Ведь в Крыму киевская власть никогда не пользовалась даже малейшей поддержкой и всегда удерживалась голой административной силой. Крым для Украины — скорее, головная боль, от которой "оранжевые" поспешили бы избавиться, если бы только могли сделать это, не потеряв лица и параллельно закрепив свой контроль над остальной частью Украины. В этом случае конфликт из силовой стадии быстро перейдет в стадию политической борьбы в международных институтах.
В дальнейшем совершенно предсказуема положительная реакция русского большинства Крымской автономии, а также быстрая переориентация местных элит, которой "оранжевая" власть их Киева никак не сможет противодействовать. Если Россия не выведет свои войска по каким-либо политическим причинам, референдум о независимости Крымской республики, и дальнейшее, вероятно через несколько лет, образование союза Крыма с Россией или даже вхождение в состав России, вполне возможен, если к тому времени Москва решит такой шаг оправданным с точки зрения политической логики.
Бело-голубая Русь
При более широком варианте зоной вмешательства становится весь юго-восток Украины, включая Крым, причерноморские территории (Новороссия), Донбасс, Харьков, Днепропетровск. Это так называемые "бело-голубые", русскоязычные территории, население которых устойчиво голосует против русофобских партий. Этническая самоидентификация части населения тут до конца пока не определена, однако практически все население без исключения относится к России положительно. Здесь же сосредоточена основная промышленность Украины, тесно интегрированная с российской промышленностью, особенно в сфере ВПК: все украинское ракетостроение, заводы по производству турбин для АЭС, кораблей и авиации.
Закрепление Россией этой территории за собой в качестве дружественного государственного образования или даже путем непосредственного вхождения в состав России может иметь ряд важных плюсов. Во-первых, как уже было сказано, дружественное культурно и генетически русское население, проживающее на исторических российских территориях. С этим населением исключены проблемы культурной или религиозной несовместимости, какие можно себе представить в случае присоединения, например, Абхазии. Это население не обладает никакой устойчивой идентификацией, кроме русской, и в случае воссоединения с Россией будет полностью растворено.
Во-вторых — высокий образовательный уровень населения юго-востока Украины, его способность и желание встраиваться в создаваемые Россией кластеры новой экономики. Также трудовые ресурсы юго-востока Украины традиционно обладают повышенной мобильностью, поскольку население само состоит из мигрантов из разных областей России. Подключение в той или иной форме к русскому цивилизационному проекту еще 15-20 миллионов этнических русских позволит укрепить ядро российской цивилизации. Это вообще существенно подкрепило бы претензии русского мира на свою самость, поскольку одним из главных контраргументов является ограниченность демографических ресурсов. Объединение этих ресурсов в один кулак, хотя бы и не в одном государстве, но в братском союзе, значительно укрепило бы и статус самой России. Оглядываясь на англосаксов, можно легко догадаться, насколько труднее было бы положение США в мире, не обладай эта страна практически гарантированным союзничеством таких стран, как Великобритания, Канада и Австралия .
Впрочем, по сравнению с более ограниченным сценарием и сопротивление украинских русофобов будет более ожесточенным. Ведь "оранжевая" Украина в этом случае потеряет примерно половину территории и населения, две трети промышленности, выход к морю. Если теперь киевские элиты тешат себя иллюзиями того, что в будущем Украина может претендовать на роль одного из крупнейших европейских игроков, то в случае потери русскоязычных областей эти амбиции уже не будут иметь никакого, даже самого фантастического, основания.
На данной территории расквартированы немалые силы украинской армии, общая численность сухопутных войск которой насчитывает до 80 тысяч человек. Российским частям и формированиям русскоязычной милиции в данном случае могут противостоять три танковые бригады, одна из которых расположена под Харьковом, а другие могут быть выдвинуты из районов Чернигова и Кривого Рога. Учитывая страх перед наступлением на Киев, украинская армия, скорее всего, не сможет выставить для отражения российского наступления более пяти механизированных бригад.
Та же участь постигнет и аэромобильные части Украины: они будут подтянуты к столице вместо того, чтобы участвовать в боевых действиях. Речь идет о следующих частях: 25-я отдельная Днепропетровская воздушно-десантная бригада, 95-я отдельная аэромобильная бригада (Житомир), 80-й отдельный аэромобильный полк (Львов). 79-я отдельная аэромобильная бригада (Николаев), скорее всего, не успеет отступить и будет окружена в месте своей дислокации. Три полка армейской авиации Украины не смогут оказать серьезного сопротивления действиям 16-й Воздушной армии ВВС РФ (Кубинка), а также приданным для усиления ударной группировки отдельным истребительным авиаполкам 5-й (Урал) и 6-й (Североморск) армий ВВС и ПВО.
Операция может начаться с разгрома украинского флота ударами с воздуха и противокорабельными ракетами и захвата мест его базирования в Одессе, Очакове, Черноморском, Новоозерном, Николаеве, Евпатории и Феодосии силами 810-го отдельного полка, 882-го отдельного десантно-штурмового батальона и 382-го отдельного батальона морской пехоты Черноморского флота, при поддержке переброшенных по воздуху с Тихоокеанского флота четырех полков 55-й дивизии морской пехоты (Владивосток). Отдельный танковый батальон морской пехоты Черноморского флота разумно было бы переправить из Новороссийска на одесский плацдарм для развития успеха сил пехотных десантов.
Однако невозможно ограничить подобную операцию высадкой воздушного и морского десанта. Россия может привлечь к операции силы ВДВ и морской пехоты. Но если украинские танковые и механизированные части по каким-то причинам окажут сопротивление, операция может неоправданно затянуться. Поэтому было бы логичным, если бы действия десантов на первом этапе были поддержаны ударом тяжелыми сухопутными частями силами до танковой дивизии на приморском направлении с выходом к устью Днепра. А после форсирования реки частью имеющихся сил — с отсечением украинской 79-й отдельной аэромобильной бригады от сухопутной группировки УА, расположенной севернее — в районе Кривого Рога и Белой Церкви. Окончательно целью движения моторизованных и танковых частей является выход к границам Приднестровской республики у Первомайска.
Залогом быстроты и малых потерь здесь служит эффективная разведка, которую при желании нетрудно организовать, учитывая дружественный характер местного населения. В частности, слишком активная переброска частей УА на юг, если бы таковая началась, создала бы угрозу форсирования Днепра, и в таком случае становится крайне рекомендованным упреждающий воздушный удар по взлетно-посадочным полосам аэродромов Херсона, Одессы и Николаева. К размягчению украинской ПВО в таком случае пришлось бы привлекать самолеты тактической авиации Черноморского флота с противорадиолокационными ракетами.
Севернее, в районе Харькова и Днепропетровска, действия десанта логично поддержать частями Московского военного округа. Здесь главной задачей является быстрый охват городов и окружение разрозненных частей украинской армии, которые, будучи сформированными в основном из русскоязычных, вероятнее всего, не окажут серьезного сопротивления, если потеряют сухопутную связь с центром. Вообще, главные бои с сохранившими верность Киеву "оранжевыми" частями ожидаются в районе Одессы и Николаева, поскольку для украинских атлантистов и их хозяев наиболее ценным приобретением является выход к Черному морю.
На этом участке театра военных действий можно ждать и появления союзных "добровольческих" или даже регулярных частей таких стран атлантического блока, как Польша и Румыния . В этом случае можно было бы говорить об эскалации конфликта. Впрочем, России есть чем ответить на подобную эскалацию: формально не провоцируя НАТО на прямое вмешательство ударами по территории натовских стран, Россия может начать действия против судов этих стран в Черном и Балтийском морях, например, задерживая и интернируя их "до выяснения всех обстоятельств". Такие действия не имели бы прямой военной ценности, однако они показали бы решимость России и еще больше напугали бы такие страны, как Германия и Франция. Опасаясь быть в какой-то момент помимо их воли замешанными в прямой конфликт с Россией, последние потребовали бы прекратить вмешательство, а в наиболее благоприятном случае мог бы произойти и прямой раскол НАТО, от которого Россия выиграла бы еще больше.
Впрочем, исходя из потребностей и возможностей российской экономики, России не стоит затягивать разрешение конфликта. В отличие от США в Ираке и Афганистане, Россия вполне способна разрешить его победоносно, не втягиваясь в изнурительную, многолетнюю борьбу с этнически чуждым населением.
Возвращение "матери городов"
Третий вариант развития событий предполагает, в дополнение к занятию юго-востока, установление контроля над Киевом и центральными областями. Реализация такого сценария, естественно, потребует более высокую цену, однако она имеет свои преимущества: Россия возвращает себе контроль над старейшим центром русской духовности и государственности. Ясно, что такой сценарий станет вероятен только в случае, если подрастет общая амбициозность российской элиты, которая на данный момент остается относительно невысокой по сравнению с возможностями ракет.
В тот момент, когда противная сторона поймет, что целью наступления является Киев, наверняка все верные "оранжевому" руководству силы будут отведены к столице и в случае чего все основные бои развернутся на ее подступах. В этом случае возможна крайняя радикализация действий с обеих сторон. Целью сухопутных мобильных соединений и воздушных армий в таком случае станет поскорее отрезать Киев от коммуникаций, связывающих город с западными областями, чтобы не допустить наводнения города танкоопасной живой силой в лице западноукраинского ополчения и затягивания городских боев. В районе Киева и севернее сопротивление могут оказать части 8-го армейского корпуса Украины, и особенно 1-я отдельная гвардейская танковая бригада, ранее заслужившая внимание "оранжевого" руководства.
Демонстрационный воздушный ядерный удар в стратосфере в районе южной части Припятских болот, произведенный ночью, чрезвычайно помог бы в этом случае . Он не нанес бы существенного ущерба, если не считать выведение из строя линий электропередач и электрических приборов в радиусе 100 км. Но зато он был бы виден в ненавидящем "москалей" Львове и даже в Польше. Он сразу отрезвил бы горячие головы, ясно продемонстрировав нешуточную решимость Кремля.
Впрочем, политические издержки такой демонстрации некоторым могут показаться неприемлемыми. В последнем случае быстрая мобилизация добровольцев из числа русской молодежи юго-востока могла бы стать эффективной заменой ядерному оружию . Появившись в районе столицы, такие формирования навели бы порядок гораздо быстрее российской армии, которой оставалось бы поддерживать высокомотивированную пехоту своим высокоточным оружием.
В качестве дополнительной меры можно предположить атаки с воздуха на транспортные узлы и районы концентрации неприятеля к западу от Киева с применением кассетных боеприпасов, боеприпасов объемного взрыва и белого фосфора. Не следует оставлять без дела и артиллеристов: из предместий Киева реактивные системы залпового огня способны контролировать территорию в радиусе 90 км. Ориентируясь на данные разведки беспилотных летающих аппаратов, они способны без помощи авиации сорвать подход вражеских подкреплений к городу.
Особое место в операции займет молниеносный захват Киевской Лавры и удержание ее до прибытия основных сил. Части спецназначения, предназначенные для этой операции, должны быть готовыми некоторое время действовать в полном окружении. По мере очистки столицы от остатков "оранжевых" Москва сможет сосредоточиться на дипломатическом фронте, где и ожидаются главные "бои". Они ожидают быть нелегкими, однако в итоге международное положение Москвы только укрепилось бы, поскольку многим сомневающимся стало бы ясно, что с Россией лучше дружить, чем враждовать.
Конечно, в особо упорствующих в своем недружелюбии столицах наступил бы период некоторого шока, однако когда температура отношений и без того вблизи абсолютного нуля, ей просто некуда ниже упасть. Ведь из-за глобализации сильнейшие мировые государства теперь зависят от России в не меньшей степени, чем Россия от них. В краткосрочной перспективе Россия надежно застрахована от прямого нападения наличием стратегических ядерных сил. Что касается более далеких перспектив, то они зависят скорее не от поведения России, а от способности ее руководства создать условия для удержания стратегической стабильности. Никакое "хорошее" поведение России не гарантирует ее от враждебных действий, когда американцы посчитают создание своего противоракетного щита завершенным. Ну а до тех пор Россия имеет все основания быть сама себе судья в ключевых вопросах.
В НАТО головне — люстрація
— Пане Посол, НАТО, до вступу до якого Україна активно готується, пред'являє високі вимоги до армії. Чехія — член Альянсу майже 10 років. Ви виконали всі вимоги одразу, чи модернізація армії давалася нелегко?
— Тоді для нас були важливі три складові: що робити зі зброєю, виробленою в Східній Європі, як переобладнати нашу оборонну промисловість, безпосередньо пов'язану з виробництвом країн Східної Європи, і як запровадити нові технології, що стосуються найбільш технічно складних компонентів озброєння. Це нагадує українську ситуацію.
Перше, що ми зробили — скоротили армію. Варто сказати, що армія у нас була дуже велика. Населення Чехословакії складало 15 млн жителів, а в армії служили 200 тисяч осіб. Для них не вистачало нічого. Скорочення проводилося поступово, практично протягом 14 років. Зараз в чеській армії служить 30 тисяч людей. Армія професійна й відповідає практично всім стандартам НАТО, що пред'являються. Поки нам не вдалося виконати тільки одну умову -спрямувати на потреби армії 2% ВВП. Але, думаю, через декілька років ми до цієї мети наблизимося.
10 років ми використали на те, щоб привернути нові інвестиції в оборонну галузь. Ви знаєте, що у нас є дуже хороший досвід з офсетами, складовими більше 30% об'єму в літакобудуванні. У 1999 році нам здавалося, що армії потрібно багато літаків L-159 ALKА. Зараз їх у нас 72, і ми розуміємо, що половини було б цілком досить.
— Рівень співпраці Чехії й України в оборонній галузі — хороший чи залишається бажати кращого?
— Наша військова співпраця обмежується постачаннями запчастин до устаткування. Ми все ще вирішуємо деякі проблеми, пов'язані з ліцензуванням. Але перш за все їх потрібно вирішити з Росією.
Ситуація ця стосується практично всіх країн-учасниць Варшавського договору і їхньої військової промисловості. Ліцензії ж на виробництво, наприклад, вертольотів, залишилися ще з часів Радянського Союзу. І з проблемою "авторських прав" ми стикаємося постійно.
— Разом з реформою армії палкі суперечки в Україні викликає проблема силовиків. Кожна з гілок влади прагне підпорядкувати силові структури собі. Для вашої країни ця проблема актуальна?
— У нас немає традиції війни за силовиків. Ми виходимо з того, що Чехія — країна парламентської демократії. А при такій побудові держави силовики не можуть грати велику роль. До того ж одразу після Оксамитової революції над силовиками було встановлено громадянський контроль.
Наприклад, міністром оборони ніколи не може бути військовий. Крім того, функції Міноборони і Генштабу чітко розподілені. Те ж саме з поліцією і Міністерством внутрішніх справ. У МВС — контролюючі функції, але міністр впливає на поліцію тільки тим, що він, як член уряду, пропонує кандидата на посаду президента поліції. Не більш того.
У руках міністерства знаходиться бюджет, але міністр внутрішніх справ не може давати вказівки, наприклад, загону дорожньої поліції.
— Така система запобігає зайвому політизуванню представника виконавчої влади?
— Для того, щоб не було зайвого політизування міністерств, опрацювали контрольні механізми. Вони в руках парламенту, оскільки саме в його руках найважливіший інструмент — бюджет.
Крім того, у нас, на відміну від України, силові міністерства ніяк не відокремлені від уряду і боротьби прем'єр-президент в зв'язку з цим немає. У нас і міністра закордонних справ, і міністра оборони призначає прем'єр, а не президент.
Ще один важливий момент — у нас практично завжди уряди коаліційні. І це також одна з можливих форм контролю. Коли представник однієї партії — міністр внутрішніх справ, а міністр оборони — з іншої, вони чудово самі один одного контролюють. Важливо, що у міністра одна партійна приналежність, а у його першого заступника інша.
— Українські політики в запалі сварок люблять згадувати один одному брудне політичне минуле. Свого часу в Чехії був прийнятий закон про люстрацію, що забороняє представникам комуністичного режиму обіймати високі державні пости. Ви вважаєте, що це правильно?
— Цей закон у нас був прийнятий у 1991 році. Про нього дуже багато говорили як хорошого, так і поганого. Скажу більше — він розділив політичну сцену і суспільство. У мене до цього закону особливе ставлення, тому що я очолював апеляційну комісію, що доводила або спростовувала зв'язок людини з комуністичним режимом. Адже в Чехії було багато людей, які насправді були не агентами, а жертвами режиму. Наприклад, якщо людині пропонували стати агентом, а він відмовився, то його досьє якийсь час залишалося в Службі.
Повертаючись до Закону про люстрацію, скажу наступне. Він передбачає, що люди, які обіймали за часів комуністичного режиму пост від керівника районної організації КП і вище, не можуть працювати на державній службі. Крім того, обіймати керівні пости не можуть люди, які були агентами комуністичної Служби безпеки, й ті, хто був членом так званої Народної міліції (Народна міліція — військова комуністична організація, заснована в Чехії в 1948 році. — Н. Я.).
Скандали, пов'язані з приховуванням даних про минуле, виникають і зараз. Але вони відбуваються все рідше.
— Що хорошого в такому законі? Ви створюєте у власній країні атмосферу тотальної підозри?
— Наш колишній прем'єр Мілош Земан із цього приводу дуже добре в іронічній формі сказав: "Закон про люстрацію потрібний був для того, аби комуністи трохи "відпочили" від влади". Закон про люстрацію став ефективним інструментом зміни політичних еліт. Скажу чесно — суперечки про доцільність ухвалення закону про люстрацію виникають у нас напередодні кожної виборчої кампанії. Проте закон поки діє і, мені здається, на користь суспільства.
— Чому ?
— Тому що, наприклад, неможливо, щоб кандидатом від демократичної партії стала людина, на яку розповсюджується дія Закону про люстрацію.
— Ви хочете сказати, що люди з комуністичним минулим не мають права приймати участі в політичному житті сучасної Чехії?
— Ні. Це не так. Закон цього не забороняє. Це вирішує сама партія. Hаприклад, комуністи такого від своїх кандидатів не вимагають. Демократичні ж партії пропускають в політичне життя людей тільки з чистим минулим.
— Пане Башта, Ви були Послом в Росії, тепер в Україні. Якщо порівнювати роботу в Москві та Києві з погляду взаємодії з офіційними інституціями, в чому різниця?
— Треба сказати, що позиція Чехії в Москві в той час, коли я став Послом, набагато відрізнялася від нинішньої. Я почав працювати Послом Чехії в Москві в 2000 році. Рівно рік пройшов після вступу нашої країни до НАТО і якраз перед нашим вступом в ЄС. Тоді наші політичні відносини з Росією не були найкращими.
У мене були три основні завдання — поліпшити політичні відносини в рамках своїх повноважень, вирішити питання боргу Росії перед Чехією і підвищити об'єм чеського експорту до Росії. Всі три завдання мені вдалося вирішити протягом п'яти років. Нам всім тоді потрібно було знайти спосіб комунікації з російською владою і російськими партнерами — знайти, що нас пов'язує, а не в чому ми протистоїмо
— Які завдання ви намагаєтеся вирішити в Києві?
— Тут все по-іншому. Політичні відносини не треба покращувати, бо вони хороші. І так було завжди. Тому я тут можу більше займатися економікою. Добре, що є зацікавленість обох країн у збільшенні інвестицій і товарообігу. Експорт складає близько 70% ВВП Чехії. Отже збільшення постачань наших товарів сюди — проблема актуальна. Але це вічне завдання всіх послів у всіх країнах світу.
Якщо говорити про враження, то вже півроку я відчуваю себе в Україні в трохи дивній ситуації.
— Чому?
— Тому що, з одного боку, це дружня країна, з якою особливих проблем немає, і про все можна домовитися. Але виконання цих домовленостей завжди вимагає більше часу і зусиль, ніж я думав. Наприклад, ситуація, що склалася навколо будівлі нашого посольства.
На початку 80-х у будівлі було Генконсульство Чехословакії. У 1993 році будівля була розділена, оскільки Чехословакія розділилася — одна частина відійшла нам, інша — Словакії. І з того часу ми так і тулимося в одній будівлі, яка вже застаріла і не може виконувати представницьких функцій в повному об'ємі.
З моменту мого приїзду до України я вже півроку займаюся тим, що хочу знайти приміщення для посольства і його орендувати. Не виходить! Виявляється, що тут не завжди працює принцип, що діє у всьому світі, — якщо про щось домовився, то ця домовленість виконується. В Україні свій принцип — ніби домовилися, а потім в останню мить раптом щось обов'язково міняється. Подібний досвід існує і в інших дипломатичних місій.
— Чи допомагає Вам у роботі досвід попереднього Посла Чехії в Україні — пана Карла Штіндла, реноме якого в моїй країні було дуже високим?
— Так, допомагає. Ми з паном Штіндлом знайомі багато років. Практично всі співробітники посольства — люди, яких вибрав Штіндл. І це дуже хороший приклад того, що з приходом нового посла погляд на проблеми не міняється кардинально. Я цьому дуже радий. Думаю, що співробітники посольства і всі наші партнери це відчувають.
— Останнє питання, якщо дозволите.
— Будь ласка.
— Пане Башта, Ви зустрічалися і з паном Ющенком, і з пані Тимошенко. Хто більше сподобався?
— (сміється) Це питання поставити дипломатові можна, але чекати, що він відповість, — ні.
Автор:Наталія Ярцева
Джерело:ІнтерМедіа консалтинг
Балкани та Україна мають бути в ЄС і НАТО — cаміт ЦЄІ
Президент Македонії Бранко Црвенковські, який головував на саміті, заявив, що процес євроатлантичної інтеграції не можна вважати завершеним без включення всіх балканських країн та України до НАТО та ЄС.
Президент Ющенко напередодні скасував свою участь у саміті. Наш балканський кореспондент каже, що таке рішення дипломатичні представники у Скоп'є пояснюють, зокрема, жалобою у зв'язку з загибеллю пасажирів вертольота Мі-8 на Чорному морі.
Як повідомив наш балканський кореспондент, Україну на саміті представляв міністр закордонних справ Володимир Огризко.
У саміті в Охриді не брав участи президент Косово Фатмір Сейдію, позаяк деякі з 19-ти країн, які брали участь у зустрічі, не підтримали проголошення незалежности Косово.
Президент Сербії заявив, що ніхто не зможе шантажем примусити Белград визнати втрату Косово, попри те, що минулого тижня з’явилися ознаки про укладення угоди про тісніші зв’язки Сербії з ЄС.
Президент Боснії скритикував ЄС за те, що Сербії запропоновано таку угоду раніше, ніж Боснії, заявивши, що організатори геноциду отримують вигоду коштом його жертв.
За повідомленнями, у 15-му щорічному саміті, який є неформальним політичним форумом країн Центральної і Східної Європи, взяли участь представники 17 з 18 країн-членів Центральноєвропейської Ініціативи, започаткованої 1989-го року. У саміті не брала участь Білорусь. Україна, Італія та Румунія надіслали своїх представників.
У саміті також взяв участь президент Німеччини і як гість президент Туреччини, який заявив під час своєї промови про спільні цілі Туреччини і Європи в енергетичній галузі і висловив сподівання на завершення проекту Набукко.
Наступний щорічний саміт ЦЄІ відбудеться 2009-го року в Сербії.
НАТО врятує нашу коаліцію?
За його словами, у середу відбулося засідання Комісії Україна-НАТО (КУН) на рівні послів, на якому обговорювалося й це питання в контексті шляхів інтенсифікації просування контактів і реалізації досягнутих у ході Бухарестського саміту НАТО рішень.
"З боку послів була проголошена одностайна підтримка інтенсивному просуванню. На сьогодні ми досить підготовлені для того, щоб вести дискусію на практичному рівні. Як перший крок, ПАР здійснить поїздку в Україну у червні. Остаточна дата візиту буде визначена пізніше", — сказав Аппатурай.
"Це дозволить нам одержати практичну дискусію з Україною по імплементації інтенсивного просування, а також надасть можливість послам і генеральному секретареві прикласти зусилля в сфері публічної дипломатії не тільки в столиці, але й по всій країні", — відзначив представник Альянсу.
За його словами, саме публічна дипломатія є тією сферою, у якій український уряд має намір інтенсифікувати свої зусилля, щоб підняти рівень підтримки відносно членства України в НАТО з боку громадськості.
Він також підтвердив позицію НАТО підтримувати зусилля української влади.
Крім того, відвідування ПАР України дозволить провести переговори на високому рівні відносно конкретних заходів, які, в тому числі, обговорювалися й на засіданні КУН 30 квітня.
"Я не буду конкретизувати зараз, оскільки вони ще остаточно не погоджені, але я можу сказати, що це декілька дуже конкретних пропозицій із чітким часовим розкладом, які одержали гарну реакцію з боку послів", — сказав представник Альянсу.